102 роки минуло від часів УНР. І нині історія повторюється з якоюсь моторошною точністю, оскільки боротьба за незалежність не припиняється ні на хвилину. Учора українці вшановували пам’ять Героїв Крут. Тих молодих, які намагалися власними життями захистити Київ від голодної до крові орди більшовицько-есерівського полковника Муравйова. Останні насувалися на столицю УНР, і бій під Крутами 29 січня 1918 року на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, призупинив просування червоних горлорізів. Але таки не врятував місто від їхніх погромів.
Багато молоді загинуло в бою, полонених більшовики розстріляли, не дозволивши навіть поховати українців. Лише після визволення Києва від червоних за розпорядженням українського уряду 19 березня 1918 року полеглих у бою під Крутами урочисто поховали на Аскольдовій могилі.
Побував там і Президент Володимир Зеленський, поклав квіти до Пам’ятного Хреста Героїв Крут, разом з іншими застиг у хвилині мовчання. Пролунав Державний гімн України. Воїни почесної варти відсалютували з особистої зброї. «Ми віддаємо шану стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як сьогоднішні захисники України на сході, слугують гідним прикладом нашим майбутнім поколінням», — написав глава держави у Facebook. Тож під звуки гімну є над чим замислитися, провести історичні паралелі й зробити висновки для країни.
До слова, пам’ять двох з перших українських «кіборгів», як їх назвали за аналогією з оборонцями донецького аеропорту, — Володимира Наумовича та Володимира Шульгина, випускників київського Університету Святого Володимира, — вчора вшанували й на Лук’янівському кладовищі.
Відділ новин
«Урядового кур’єра»