Михайлові Завійському було лише п’ять років, коли його рідна Лемківщина дедалі більше захлиналася плачем, займалася вогнем. Це радянський тоталітаризм разом з Польським комітетом національного визволення 1944 року взявся примусово переселяти українців з їхніх давніх місць проживання — Надсяння, Лемківщини, Підляшшя, Холмщини. Тоді дитяча пам’ять зафіксовувала страшні події.
Родина Завійських, їхні односельці все нажите роками залишали назавжди. Хіба корову могли взяти із собою. Михайло Федорович твердить, що ще 1945 року допускали такі «вольності», а вже з 1946-го «людей просто виганяли — й усе».
З батьками та братами маленький Михайлик якоїсь днини опинився на станції Вороблик. На товарняк чекали тривалий час, а неподалік стояли розбиті цистерни, які переселенці обживали. По кілька сімей тут знаходили прихисток. Коли подали товарний вагон, він виявився цілковито відкритим. Тож Михайликів батько знайшов кілька дошок та обладнав дашок. Під ним трохи переховувалися від негоди. Отак доїхали до станції Потутори, що неподалік Бережан на Тернопіллі. Два тижні мусили тут перебиватися, житлом був той самий вагон.
Пригадує, пішли тоді рясні дощі, й батьків дашок не дуже допомагав. Тато ж подався на пошуки нового пристановища. Так і відкрив для себе село Гутисько. Воно трохи нагадувало рідне лемківське поселення. Обрав хатинку біля одного з джерел.
До Другої світової війни в Гутиську проживали переважно поляки. Сумнозвісна операція «Вісла» їх також погнала з обжитих місць. Тож у повоєння село стало лемківським, тут осіли переважно жителі Балутянки та Вільки. Ці села славилися на всю Лемківщину своїми різьбярами по дереву.
Михайло Завійський також з роду майстрів-різьбярів. Вірні хисту залишилися також Михайлові брати і навіть сестра Ольга. Сам Михайло Федорович прикипів до різця у вісімнадцять років. Влаштувався на роботу в сувенірний цех Бережанського держлісгоспу. Каже: «За своє життя я перегриз багато вагонів дерева однією рукою». О, яка мовна конструкція! А які в нього чудові дерев’яні вироби!
Найбільше пан Михайло займається об’ємною різьбою. Сотні й сотні розмаїтих фігурок тварин, птахів витворив-вирізьбив з липи. Звісно, лише анімалістичною темою не обмежився.
Нині у Бережанському замку зберігають шахи його роботи. На шахівниці постали фігури в образах на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, на протилежному полі вишикувалося польське військо тих часів. Михайло Завійський мовить, що спеціально вивчав військовий стрій часів Гетьманщини, аби достовірно одягнути своїх шахових героїв.
Творить у дереві й образи інших славетних українців. Є й роботи, присвячені тим, на долю яких випала депортація. Ось твір «Лемко». Автор зізнається, що втілив у ньому образ рідного батька. З дерева вирізьбив і фігурки Ісуса Христа, Матері Божої, деяких святих. Остання його робота називається «Св. Юрій». Її він виставив на фестивалі лемківської культури «Дзвони Лемківщини», який відбувся недавно. Твір привертав увагу багатьох.
Доля зірвала Михайла Завійського ще маленьким із землі його дідів-прадідів, але він зумів не розгубити талант різьбяра, яким століттями славилася його округа на лемківській землі. Він і надалі «гризе рукою» дерево, творячи унікальні скульптурні композиції.