"Його велика війна розпочалася з оборони Києва"

Головний сержант роти 4 ОВМБр Олександр із позивним «Тайсон» на службі в ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення росіян.

 «Присвоїв мені цей позивний, так би мовити, за певні заслуги, не будемо конкретно казати, за які», — розповідає захисник України.

Там, у лавах 72, «Тайсон» зустрів і повномасштабне вторгнення. Воював під Києвом з перших днів агресії росіян. Тепер служить у 4 ОВМБр.

До армії Олександр вчився на газо­електрозварника електромонтажних залізобетонних мереж, а потім пішов у військо. Прийшов солдатом, із часом став головним сержантом взводу.

Після навчань його підрозділ потрапив на авдіївську промзону. Він із побратимами відстояв рік і місяць в добре пам’ятних всім, хто там був, ангарах на позиціях «Щит» і «Тиша». В обороні, пригадує Олександр, особливо спекотно стало, коли російські танки почали розбирати наші позиції. 

«А ще запам’яталося те, що вороги ні доки живі, ні коли конають, навіть не знають, за що гинуть. Знаєте, таке відчуття, ніби дивишся якесь старе кіно про війну. Як ото раніше вони «на ура» бігли в атаку: гвинтівку від пояса, багнет вперед — і на ворога. Так самісінько було, коли ми захопили «Алмаз», як загинув Андрій Кизило. В один із таких моментів вони намагалися нас штурмувати: просто вибігали в поле — чималенька група приблизно 70 осіб. Ці два взводи відкрито на нас поперли. Це був один з моментів, коли на собі відчув: на тебе біжить дуже багато агресивних типів. Але нічого страшного. Кулеметами їх зустріли, потім мінометами, коли вони залягли, накрили. І далі хто вцілів, відповз», — згадує головний сержант. 

Велика війна для Олександра, як і для його бойових друзів із 72 бригади, почалася з оборони Києва. Півтора місяця вони стояли в обороні, а потім пішли в наступ за ворогом: Чернігів, Суми, Харків. Важкі бої під Харковом, втрати під Козачою Лопанню… А потім за певних обставин перевівся до четвертої танкової.

«А далі вийшло ще краще, адже направили мене у другий стрілецький батальйон, де комбатом «Карат». Я знав, що тут нормальне ставлення до бійців, гарний молодий командир. Він з людьми не так, як начальник, а як людина насамперед. І, само собою, хороший командир. Отож я тут зараз служу і не шкодую, скажу чесно. До моїх службових обов’язків входить організація, правильне несення служби солдатами і сержантами. Тобто функції більш старшинські, адже я головний сержант роти. Це в мене в обов’язках прописано», — розповідає «Тайсон».

За словами головного сержанта, крім того, що він навчає особовий склад, ще контролює і вирішує різноманітні побутові питання. Дуже важливо відшукати підхід до кожного з підлеглих бійців: кому яке завдання поставити, як і чим кого мотивувати. 

Олександр не дуже охоче розповідає про свою участь у боях, але про те, як витягували пораненого побратима, згадав, бо випадок був і справді незвичайний.

FPV­дрон, якого випустили росіяни, поцілив в одного з бійців. За секунди до влучання він його побачив і встиг закритись автоматом. Вибух, йому ногу розірвало, сильно посікло осколками, але він залишився живим. Далі сам собі наклав турнікет, три доби пролежав у посадці, бо побратими не могли провести евакуацію.

Олександр на той час виконував обов’язки головного сержанта батальйону. Він взяв із собою командира роти, командира відділення РЕБ, і втрьох пішли.

«Метрів до 50 проходиш, і треба сховатися, бо вже дрони висять над тобою. Якщо біжиш, то 100 метрів. Ішли посадками і загалом кілометрів з дев’ять подолали. На жаль, ногу бійцеві довелось ампутувати, та головне — він залишився живий, і навіть можна сказати, що в сорочці народився», — переконаний він. 

Підсумовуючи зустріч, головний сержант роти «Тайсон» каже: «У нашому підрозділі можеш підійти до будь­якого командира, якщо в тебе є проблема чи інше питання, і тобі скажуть: «Ми обов’язково допоможемо». Певна річ, у нас поки що не все скрізь і завжди ідеально. Насправді ще існують проблеми. Проте поряд є люди, які їх розв’язують».