«Як вас там перейменували?» — таке запитання часто доводиться чути кіровоградцям від жителів інших міст. Суха відповідь «Ще не перейменували» не може передати пристрастей, які розгорілися через зміну назви.
У питанні перейменування Кіровоград не надто відрізняється від Дніпропетровська. Більшість містян не хочуть перейменовувати місто, бо їм байдуже. Ще одна група кіровоградців ще з 1989 року наполегливо намагається дати йому ймення Єлисаветград. Не менше містян прагнуть втілити нову українську назву. Це показали результати референдуму про перейменування міста 2000 року та опитування, яке відбулося разом з місцевими виборами в жовтні 2015-го.
Крім Кіровоградської єпархії УПЦ Московського патріархату, «рукою Москви», яка підтримує назву Єлисаветград, є російський високопосадовець Віктор Петраков. Усього кілька років його життя було пов’язане з Кіровоградом, але він очолює земляцтво «Єлисаветград» у Москві. Дії Петракова зазвичай мають негласний характер. Але у 2004 році, коли Кіровоград стояв за крок від перейменування, за участі Петракова в Росії видали книжку «Елисаветград в старой открытке», яка популяризувала не лише назву Єлисаветград, а й Російську імперію, адже більшу частину видання присвячено вихованцям Єлисаветградського кавалерійського училища. У 2012 році Петраков, який був заступником голови орг?комітету РФ із святкування річниці «Перемоги Росії у Вітчизняній війні 1812 року», брав участь в організації численних заходів у Кіровограді, присвячених цьому ювілею.
Серед «єлисаветградців» є значна частина патріотів, на чиїх почуттях грають московські лобісти. Далися взнаки поширювані десятиліттями міфи про історію міста та потужна реклама назви Єлисаветград на білбордах і лайтбоксах. Не останню роль відіграла фінансова підтримка місцевих бізнесменів та політична підтримка місцевого альянсу Блоку Петра Порошенка та Опозиційного блоку. Поширені міфи, що Єлисаветград — перша назва міста, хоч вона з’явилась через 20 років після виникнення міста, і той, що Єлисаветград — місто святої Єлисавети, хоч донедавна в місті не було жодного храму цієї святої, престолу або ікони. Фортецю заснувала імператриця Єлизавета Петрівна, її названо іменем святої відповідно до тогочасних традицій. Так само, як і фортецю святих Петра і Павла, засновану Петром І, і фортецю святої Анни, засновану імператрицею Анною Іоанівною.
На противагу назві Єлисаветград Український інститут національної пам’яті запропонував назву Інгульськ. Однак цей варіант виник ще 1990 року, і за цей час не мав більшості симпатій прихильників українських назв.
Старому складу Кіровоградської міськради не вистачило трьох голосів, щоб спрямувати до Верховної Ради документ на затвердження назви Єлисаветград, а новий її склад висловився проти перейменування на Інгульськ і попросив Верховну Раду відтермінувати перейменування міста. Тобто вкотре за 26 років пропонують залишити назву Кіровоград на невизначений термін.
Сценарій, що назва Кіровоград залишається, вже починають реалізовувати. Верховна Рада не перейменувала міста у визначений законом строк. Уже можна стверджувати, що у парламенті не набереться голосів за назву Єлисаветград, як і за Інгульськ. Залишається Кіровоград?
Насамкінець. Але зовсім не це потрібно місту. Йому потрібен спокій. А він може настати лише з компромісною назвою. З огляду на постійні чвари, які іноді доходять до рукоприкладства, дедалі більше кіровоградців вбачають компроміс у назві Кропивницький. Вона українська та увиразнює історію міста, адже його візитівка — постать театрального корифея Марка Кропивницького. До того ж ця назва перегукується з містами Хмельницький та Івано-Франківськ. Про внесення саме цієї назви на розгляд Верховної Ради у разі провалу голосування за Інгульськ заявив представник Кіровограда народний депутат Олександр Горбунов.
Також компромісною може бути назва Єлисавет, відома з документів Запорозької Січі з 1755 року. У XIX столітті її вживали виключно українці, а в часи проголошення української державності вона стала офіційною. Назву Єлисавет було затвердженао 1918 року законом УНР, вона поєднувалася із тризубом у назвах міських органів влади.
Нині очевидно: Кіровоград потрібно перейменувати, і нова назва має зняти протистояння серед жителів. Але це під загрозою виконання. А кіровоградцям залишилося чекати. Чи вдасться народним обранцям дати місту спокій, покаже час.
Максим СІНЧЕНКО,
краєзнавець, для «Урядового кур’єра»