ВИСТАВКА
"Мистецький Арсенал" представляє грандіозну "Космічну Одіссею-2011". Людина і Космос - хто й для кого є об'єктом дослідження? Маємо припустити, що таки ми самі обрані для експерименту, часто про те не відаючи, у наївному зарозумінні "освоюючи" позаземні простори. Ця думка неодмінно виникає, коли оглянеш всю грандіозну експозицію проекту "Космічна Одіссея-2011" у "Мистецькому Арсеналі".
Саме завдяки зіставленню унікальних документальних і художніх артефактів симфонічно зазвучала тема відповідальності й усвідомлення місця людини у космічній світобудові. Макети супутників, "космічна їжа" і навіть магнітофон-програвач з першого польоту Юрія Гагаріна. Це із його запису світ почув слова: "Ну все, поїхали!". Фото на космодромі, усмішка Першого Космонавта - те, що було на шпальтах газет. А сучасний художник пише свою психологічну версію того моменту: триптих "Три. Два. Один". Перед стартом усмішку змінює тривога. Тут більше правди, як і більше поваги до мужності космічних першопрохідців. Бо лише тепер стає відомо, що були й безіменні герої, і польоти з трагічним фіналом.
130 учасників проекту "Космічна Одіссея-2011" створювали своє поле "невагомості" і "тяжіння" довкола власних полотен, скульптур та інсталяцій. Літальний апарат "Махатмаплан" Анатолія Слойка щойно з лондонського фестивалю кінетичних скульптур London Kіnetіca Art Faіr. Олексій Сай збудував 25-метровий світловий тунель-інсталяцію "Tіme tu say goodbye!", де може відчути себе астронавтом кожен із глядачів. Одна із центральних робіт виставки - знаменита скульптура "Космонавт" Олега Кулика. Німецька група Rochus Aust/Re-Load Futura презентує візуальний конферт-перформанс, присвячений 108-хвилинному перебуванню в невагомості Юрія Гагаріна.
І всі ці мистецькі прийоми відтворення "космізму" вагомо, я б сказала, прохолодно урівноважують реальні експонати з космічних музеїв, надані за сприяння Національного космічного агентства України, а також розділ документальної космічної картографії. Я ж завмерла перед фотознімками, презентованими вперше у Києві: супутниковими зйомками галактик, які офіційно надало для виставки NASA (США). "Кільце темної матерії у скупченні галактик", "Площина зореутворення" підкоряли живописною красою барв як довершене полотно й викликали трепетний холодок у серці від величі і неосяжності цих неземних перспектив.
Крихітна, немов пилинка, наша планета у зоряному безмежжі - і за якими характеристиками можна визначити, що вона населена розумними істотами? Хіба що на земній орбіті космічні слідопити завважили б цивілізаційне сміття, яке кружляє і понад атмосферним коконом. Полотно Юрія Соломка "А4 над Києвом" узагальнює уявлення про "розумне" життя на планеті Земля: понад зримим ландшафтом великого міста з висоти аеротрас ширяють не птахи, а білі аркуші формату А. Навіть художній проект групи "Контра Банда" "Космічне сміття" не вражає так гостро, бо там усе буквалістично: чорні напаковані цератові мішки, купи старих газет на сітці, розташованій під стелею галереї, що уособлює своєрідне "небо" нашого життєвого середовища. І музичним супроводом до цього незатишного видовища пам'ятна пісенька "Я - Земля, я своих провожаю питомцев...". Самоіронія як спроба порятунку. А можливо, вона й дає надію на нове осмислення людством свого місця у Всесвіті після епохи романтичної утопії, яка жила в масовій свідомості 50 років тому, коли мріяли підкорити космос приблизно з тією ж бульдозерною грацією, з якою змінювали течії річок і розорювали цілину.
Як висловився професор Вадим Скуратівський: "Людство має пам'ятати, що воно перебуває в постійній залежності від Всесвіту, від Космосу. Не випадкове наше існування. Наш батько - Космос, який постійно ставить над нами експеримент". Тож людина має визначитися, яка мета її візитів на інші планети. Художники пишуть про ці можливі варіанти з відтінком іронії, а іноді й відверто застерігаючи.
