Найстаріший історичний некрополь Львова Личаківське кладовище, засноване 1786 року, –– одна з найбільших галерей української, польської та німецької скульптури просто неба XIX й першої половині XX століття. Винятковий факт: немає жодного видатного польського скульптора, який не залишив би сліду у вигляді своєї скульптури на цьому цвинтарі, де на 40 га поховано близько 300 000 людей.
Личаків у цифрах
Понад 20 років тривають роботи з інвентаризації та реставрації Личакова. Польський фонд культурної спадщини у співпраці з управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради та дирекцією Личаківського кладовища оприлюднили базу даних з понад 8000 записів. Завдяки створеному вебсайту українською https://lychakivcemetery.org/ та польською https://cmentarzlyczakowski.pl мовами ця база даних історичних
надгробків одного з найважливіших кладовищ Європи стала доступною широкому загалу.
Реставраційні роботи проводять три польсько-українські команди в межах українсько-польського проєкту «Спільна спадщина». Понад 150 надгробків, що мають високу художню чи історичну цінність, професійно відреставровано.
«Відновлення нагробка –– це не лише ремонт та очищення фундаменту, а й хімічні процеси, які необхідно проводити, щоб ефект від реставрації був тривалим. Процес триває чотири місяці, і його не можна пришвидшити. Тож реставрація –– це художня робота, яка потребує великих технологічних знань у галузі хімії, фізики і статики, скульптурних навичок. Усе потрібно робити дуже обережно. Підсумки мають бути тривалими, і це коштує недешево. Реставрація найпростішого надгробка –– кілька тисяч злотих. Найбільший з наших проєктів коштував понад 100 тисяч злотих. Усе залежить від ступеня руйнування та розмірів пам’ятника, скульптурної поверхні тощо», –– розповідає Міхал Ляшчковський, президент Фонду культурної спадщини.
Личаківське кладовище у Львові важливе для багатьох народів, що колись формували багатокультурну мозаїку міста. Поховані там люди відіграли величезну роль в історії світової науки, культури й суспільного життя. Тому останні кілька років польське міністерство культури та національної спадщини фінансує роботи з інвентаризації кладовища, які проводить Товариство академічних традицій. Було проведено інвентаризацію надгробків, встановлених до 1945 року. Адже історичними вважають саме їх. За підрахунками, таких на кладовищі майже 12 000.
«Хоч база даних неповна, ми вирішили, що настав час поділитися тим, що нам вдалося інвентаризувати. Через пандемію можливості відвідати кладовище обмежені, тому ми подаємо підсумки наших досліджень, що охоплюють понад 80% площі кладовища», –– каже Міхал Ляшчковський.
Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, додає: «Проєкт «Спільна спадщина», який ми реалізуємо з польським міністерством культури та національної спадщини, Фондом культурної спадщини та інститутом «Полоніка», успішно працює вже понад 12 років. Було проведено багато дороговартісних робіт з реставрації, інвентаризації й дослідження пам’яток Львова. До проєкту залучено багатьох польських та українських спеціалістів: істориків мистецтва, реставраторів пам’яток, викладачів університетів».
Створення вебсайту на замовлення Фонду культурної спадщини фінансували за кошти Міністерства закордонних справ, наданих у межах програми «Громадська дипломатія 2020 –– новий вимір». Тепер на сайті можна знайти інформацію про десятки авторів скульптур Личакова –– польських, українських чи німецьких, яким присвячено окремі статті. Серед них Антоній та Ян Шимзери (40 надгробків), Парис Філіппі, Юліан Марковський (60), а також скульпторів ХХ століття Зигмунта Курчинського, Теодозію Бриж (фігура Орфея на могилі Соломії Крушельницької), Сергія Литвиненка (надгробок Іванові Франку), Миколу Посикірю (надгробки Станіславу Людкевичу та Володимирові Івасюку).
Личаків після пандемії
«Після пандемії триватиме дослідницька робота, і сподіваюся, що незабаром зможу відповісти на запитання, яка загальна кількість пам’ятників на Личакові, –– розповідає пан Міхал. За даними старих путівників, до війни на кладовищі було понад 20 000 надгробків. Тож можемо бачити масштаби шкоди, завданої здебільшого за часів Радянського Союзу, коли цвинтар системно знищували.
Пандемія стала серйозною загрозою для цьогорічної програми. Ми розпочали пізно –– в липні. Оскільки працюємо в польсько-українських командах, були співробітники у Львові, які могли виконати частину роботи самостійно. Нам пощастило, що погода була гарною, і хоч польські реставратор перетинали кордон із проблемами, все було завершено до кінця реставраційного сезону. Кількість 11 надгробків не вражає, але у щорічні роботи входили дуже великі складні об’єкти, як каплиця Годзімира Малаховського, президента Львова, або великий пам’ятник на могилі Леона Пінінського –– ректора Львівського університету та губернатора Галичини за австрійських часів, надгробок вірменського архієпископа Гжегожа Шимоновича, який потребував великомасштабної реконструкції й ретельної праці. Підсумовуючи, можна стверджувати, що рік для нас був особливо вдалим».
Юрій ГУЛЕВИЧ
для «Урядового кур’єра»