Які найбільші втрати за день можуть бути в загарбників? Що найстрашніше на фронті? На ці запитання дає відповіді захисник України «Хорн».
Сержант із позивним «Хорн» проходив строкову службу у 2005—2006 роках. Після повномасштабного вторгнення як військовий готувався в Польщі та Великій Британії. Нині служить у 44 окремій механізованій бригаді ЗС України.
«Ми з кумом були від початку широкомасштабного вторгнення у ДФТГ (добровольче формування територіальної громади). А 2023 року теж разом стали в лави ЗСУ. Коли почав службу у бригаді, мене спочатку поставили на посаду командира відділення. А потім приїхав головний сержант бригади, поговорив з нашими офіцерами, і мене призначили заступником командира взводу.
З вересня 2023 року я вже був у зоні бойових дій на Донеччині. Виконував завдання на контрольному спостережному пункті роти як головний сержант. «Пташки» наші літали, дивилися, а я коригував по радіо станції дії наших військовослужбовців. У мої обов’язки також входило заводити і виводити людей з позицій.
Ворог щодня обстрілював нас, щодня штурмові групи атакували наші позиції. Вони могли послати на нас одного свого штурмовика, могли двох, а могли одразу десятьох. Ми бачили «пташками», що починають лізти. І вже попереджали по радіостанції наших хлопців на позиціях, що з такого-то напрямку на вас рухаються, будьте готові.
Відбивалися ми за допомогою стрілецької зброї, гранатометів, мінометів. Буває, спочатку їхня артилерія насипле нам, а потім піхота лізе. А буває, штурмують без артилерії.
Іноді навіть траплялося, що проривалися в наші шанці. І тоді вже наші хлопці закидали їх гранатами. Як правило, ворожим солдатам кажуть, що на наших позиціях нікого немає. Вони приходять, а там: «Здрастє, приєхалі, ми єсть».
Втрати в них величезні. Якось було, що за кілька годин ми майже 70 окупантів поклали. Це разом — і поранених, і вбитих. Але їхні важкопоранені не повертаються. І їх не евакуюють, хіба що якогось офіцера. А якщо це легкопоранений, то він сам має повернутись. Іноді вони до нас приходять у полон здатися, бо там їх свої ж можуть пристрелити. І в цих полонених одна пісня: я не стріляв, мені сказали йти вперед, мене на вулиці спіймали, мобілізували…
Якось ми взяли в полон офіцера, молодшого лейтенанта. І тоді завдяки йому отримали доступи до їхніх стрімів з картами. Це дуже допомогло під час планування потім, бо ми бачили, де літають їхні дрони. Якщо спостерігали на їхніх стрімах, що ворожа «пташка» висить над якимось місцем, то туди не заходили.
А нині таке бачимо на позиціях: якщо йде якийсь досвідчений ворожий штурмовик, то він у бронежилеті, шоломі, з автоматом, а за ним — двоє носильників несуть йому БК у рюкзаках. І ці носильники без зброї.
Нашим новобранцям, які тільки заїжджають на позиції, треба бути готовими до всього. Найголовніше — слухати, думати і копати. Копати — означає думати про збереження свого життя. Що глибше закопаєшся, то краще. Лопата — твій найкращий друг.
Найстрашніше нині — FPV і дрони зі скидами. Бо ти мінометний обстріл чуєш і за звуком розумієш, що поруч десь ляже. Тому міномет, скажімо так, — тепер не так уже й страшно».
Євген ПРОВОРНИЙ,
АрміяInform, онлайн-медіа Міноборони