ВТРАТА
Слово було її найвлучнішою зброєю
Серце непересічної, дивовижної за характером і духовно багатої сучасниці, ім’я якої стоїть поряд з такими визначними постатями сучасності, як дисиденти Валентин Мороз і В’ячеслав Чорновіл, зупинилося після тривалої і тяжкої хвороби на 72 році життя.
Ірина Калинець завжди вболівала за Україну. Фото УНІАН
Вона була людиною крицевого характеру, яка, попри юний вік і хорошу перспективу (після закінчення Львівського університету викладала українську мову і літературу), стала на захист переслідуваних діячів культури, хоч розуміла, як жорстко тодішній режим приборкував інакодумhttp://ukurier.gov.ua/media-admin/fckeditor/editor/images/spacer.gifців. Молоді, освічені, небайдужі, сповнені ентузіазму, разом з чоловіком Ігорем Калинцем вони активно підтримували тих, хто намагався вирвати уярмлений народ із задушливої атмосфери тоталітарного суспільства.
Спочатку за принципову громадянську позицію молодого педагога звільнили з роботи. А останньою краплею для режиму став самвидавський журнал «Український вісник». За «антирадянську агітацію і пропаганду» Ірину Калинець засудили до шести років ув’язнення та трьох років заслання. Невдовзі у таборі опинився і її чоловік, а маленька донечка довгих дев’ять років росла без батьківської опіки з дідусем та бабусею. Та навіть каторжні умови не вбили в душі цієї сильної жінки тонкого лірика, здатного реагувати не лише на біль, зло, несправедливість, а й відгукуватись мелодійним камертоном на красу. І коли в душі визрівала потреба говорити про добро, з-під її пера виходили вірші, казки. Добрі, розумні.
«Ще того віку вистачить для щастя, прийти і вмерти на своїй землі», — писала Ірина Калинець.
Так і вийшло. Попри труднощі, невлаштованість побуту, повернувшись із каторги до рідного Львова, не припиняла боротися за незалежність України. Вона — одна з тих, хто творив історію держави. Стала співредактором культурологічного журналу «Євшан-зілля», разом з іншими політв’язнями організовувала Народний рух України, відновлювала діяльність Наукового товариства імені
Т. Шевченка. За активну громадську діяльність Ірину Калинець удостоїли звання «Героїня світу» (Ротчестер, США).
Письменник, громадський діяч, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Роман Лубківський так сказав про поетесу:
— Це велика втрата для Львова, для України. Жінка героїчної і справді видатної постаті, яка багато зробила для творення незалежної держави, для утвердження української культури у світі. Для мене Ірина Калинець залишається людиною нелегкої долі, яка зуміла у відповідальний для країни момент, під час роботи у Верховній Раді України, згуртувати депутатів різних ідеологічних переконань навколо стратегічної мети — незалежності України.
А ще Ірина Калинець і для мене, і для сучасників залишиться автором пристрасних поезій та чудовим ліриком. Вона завжди була сама собою. Без зайвої патетики. З власною думкою, позицією, принципами. Але справді — великою Жінкою, для якої слово було найвлучнішою зброєю.
ДОСЬЄ «УК»
У творчому доробку Ірини Калинець — збірки «Поезії», «Шлюб з полином», історичний детектив «Вбивство тисячолітньої давності», «Казки іграшкового телефону», «Лелека і Чорна Хмара», наукові праці, публіцистичні статті, есеї.