Цю категорію людей в усьому світі у словесній формі обмежують можливостями. А вони герої, без перебільшення, взірці, на яких тримається емоційна складова життя. Ще кілька десятиріч тому люди з обмеженими можливостями сказали своє слово впевненими діями у великому спорті. Їхній майданчик для досягнень і здійснення мрій — паралімпіади. Українські спортсмени цієї категорії на останніх іграх у Пекіні та Сочі змушували вставати глядачів, коли підіймався український прапор. Вони володарі «золота», «срібла», «бронзи», наша гордість і надія.
Імена наших паралімпійців пересічні жителі столиці промовили, коли проходили повз будівлю на розі вулиці Богдана Хмельницького, 8/16. 17 скляних вітрин Укрінформу вподобав автор фотографій Валентин Кармінський, давши дійству назву «Люди необмежених можливостей. Спорт».
Про те, що всі стереотипи знищено, засвідчили підписи під знімками: «Життя триває, поки в ньому є поразки та перемоги» — її виборює на фото дзюдоїст; «На дистанції спортсмени з наслідками ДЦП», «Головне — воля до перемоги» — про атлетку без ніг, яка мчить до перемоги у спеціальному візку. Побачити можна й незрячих спортсменів, які повністю довіряють своїм партнерам-«гайдам». Окремий знімок присвячений незрячому атлетові Русланові Катишеву, володареві «золота» і «бронзи» на Паралімпіаді-2012. Його рекорд — стрибки у довжину на 6,46 метра. Оплески присвячуються й срібному призерові Олімпіади в Лондоні — фехтувальнику Антонові Дацьку. На сусідніх вікнах атлет без ніг перестрибує планку, пауерліфтер Анатолій Миколюк піднімає штангу завважки 145 кілограмів. У Дмитра Ібрагімова (немає руки) ядро стабільно летить за позначку 15 метрів. Девіз спортсменки, що стоїть на лижах, не маючи рук, — «тримати рівновагу».
На розі будівлі вивчають світлини не тільки журналісти й спортсмени. Президент Національного паралімпійського комітету Валерій Сушкевич не стримував емоцій, коли казав, що тут не помітно інвалідності — лише досягнення. Його резюме: «Нині наші паралімційці об’єднують світ навколо України надзвичайними можливостями».