ПАМ’ЯТЬ. У Миколаєві презентували книжку про в’язнів табору смерті, що існував на околиці міста.
Книжка завідувачки музею «Підпільно-партизанський рух на Миколаївщині в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.», заслуженого працівника культури України Людмили Ташлай та журналістки Тетяни Даниленко «За колючей проволокой: Шталаг-364 — лагерь смерти» недавно побачила світ у рамках обласної Програми підтримки вітчизняного книговидавництва і книгорозповсюдження. І стала своєрідним скорботним відкриттям однієї із забутих сторінок історії Великої Вітчизняної війни.
Її авторки не змогли знайти душевного спокою, доки не помолилися в церкві за всіх її героїв. Тетяну Даниленко щиро захопила мужність жінок, які визволяли військовополонених. Наприклад, пропуски для них Варвара Горяніна, ризикуючи життям, проносила в підкладці шубки. А її чоловік Микола Соколов-Тайожний готував утечі військовополонених і ховав утікачів на конспіративних квартирах.
А Людмила Ташлай вражена подвигом Рафаїла Капреляна, командира льотного екіпажу, літак якого впав біля Кривого Рогу. Там його знайшли поліцаї й здали льотчика румунам. Пізніше Рафаїл опинився в таборі смерті на Темводі, де активно діяв у табірному підпіллі. За це його разом із товаришами німці відправили до концтабору Майданек. Але дорогою їм вдалося втекти, всі вони приєдналися до партизанського загону біля Рівного, а потім продовжили військову службу. Вже в післявоєнний час Рафаїл Капрелян отримав свою нагороду — звання Героя Радянського Союзу.
Робота над книжкою тривала понад півроку, хоч фактаж до неї збирали з кінця 80-х років минулого століття, коли відкрили архіви. Використовуючи архівні документи, кіно- і фотоматеріали воєнних років, а головне — спогади учасників тих подій, авторки постаралися донести до сучасників, особливо молоді, історії про страждання, мужність і героїзм військовополонених. Ідеться про долі моряків, льотчиків, солдатів, військових лікарів, жінок-військовополонених, цивільних, пов’язаних із табором смерті Шталаг-364, який існував на Темводі, в мікрорайоні Миколаєва.
Саме спогади в’язнів цього табору смерті, що залишилися живими, стали основою книжки. Збережено манеру висловлюватися, емоції й переживання людей, які пройшли складні випробування, простежено довоєнну і післявоєнну долю героїв, часто незаслужено скривджених. «Ми не розповідали про них, — зазначає Людмила Ташлай, — а дали їм можливість висловитися».
Готуючи книжку, авторки дізнавалися і про випадки зради, несправедливості, незаслужених покарань. Але основні її герої викликають повагу. Вони з честю й гідністю пережили всі жахіття німецького полону і знайшли себе у мирному житті.