Тільки після здобуття незалежності Україна змогла заглянути у своє справжнє минуле, у пракорені своєї цивілізації. Та ледь привідкрила завісу — засмутилася: все навколо ніби й не наше. Бо, за твердженням багатьох джерел, українці з’явилися недавно. Та й державності такої не було.
Історичні літописи, першоджерела й донині потрапляють нам на очі з великими труднощами та значно перелицьованими. Даються взнаки багатовікова денаціоналізація нашого народу, історична фальш гнобителів. А нині ще й інформаційна війна, підтримувана перевертнями зсередини.
Саме це змушує вдумливо аналізувати кожний документ. Тож велика дяка тим ентузіастам, які невтомно займаються такими дослідженнями.
Серед них — письменник-краєзнавець Вадим Пепа. На жаль, лише недавно стали з’являтися в пресі його розвідки, які розвінчують міфи нашої історії. І нарешті видавництво «Український пріоритет» випустило солідну книжку цих праць «Перед очима істини».
У матеріалах під заголовком «Українська цивілізація» автор подає багато артефактів з Трипільської культури, знайдених у Кам’яній Могилі на Запоріжжі, з «Історій» Геродота, з давньої української обрядовості, легенд і казок, акцентуючи на тому, чого не помічали інші дослідники. І що, за висловом автора, засвідчує: український народ з такої самої вічності, як і всі сущі на земній кулі. Його духовна сутність невіддільна від загальнолюдської. Але…
Від часів хрещення киян під невпинним тиском церковнослужителів усе визначальне з предковічних віросповідань зникло. Лише дещо збережено дотепер у календарно-обрядових дійствах. А те, що в багатьох інших народів перейшло в міфологію, в українського опинилося поза свідомістю. Причини? «Навали на нашу землю чужинців, яких всюдисущі елліни називали на свій розсуд кімерійцями, скіфами, гунами, а далі — усіляких наступних агресорів уже й з власними прізвиськами, не лише вирвали з української душі предковічну пам’ять, а й виштовхнули український етнос на узбіччя цивілізації. Вищий розум нації безперервно знищувався, страчувався. Обезголовленому народу нав’язували сторонні наслання. Обкрадені та одурманені досі живемо, хоч як тяжко в цьому признатися, більше чужим розумом, ніж власним. Тож мусимо знімати полуду з очей».
Автор знімає її, посилаючись на пам’ять української мови та народної творчості. Аналізуючи давні джерела історії Київської Русі, народження Московії, тамтешнього царства й самої Росії та поглинання нею сусідських земель і цивілізацій, автор наводить неспростовні факти далеко не дружніх російсько-українських відносин, у яких Москва завжди прагнула зверхності. А відтак, не маючи коренів європейськості, обікрала й оббрехала українство, аби вивищитися в історії, нав’язати світу свою маніакальну ідею про третій Рим.
Письменник розвінчує жорстокість і підлу сутність тамтешніх правителів, одному з яких — Івану Грозному — польський король Стефан Баторій дав убивчу характеристику: «Ты не государь своему народу, а палач». А щодо українства вони всі були такими. Ось чому все це нині доводиться виводити на чисту воду, бо й у ХХІ столітті ми зіткнулися з тим самим.
Аналіз боротьби за київський престол, за право власності на все в Україні, передусім на українську цивілізацію, Вадим Пепа подає в книжці через численну джерельну базу, яка спонукає задуматись: хто є хто й куди прямує? Як наголошує автор, «переповідаю все це не знічев’я. Даю поживу для роздумів».
Микола МАХІНЧУК
для «Урядового кур’єра»