Слово «пленер» (від французького pleinair, буквально — відкрите повітря) художники стали широко вживати у другій половині позаминулого століття. У ще більш розкутому ХХ столітті принцип, що означає передачу в картині всього багатства змін кольору через дію сонячного світла, навколишньої атмосфери, взяли за основу законодавці закарпатської школи живопису. У дивовижно мальовничих місцях — верхів’ях ріки Теребля, в околицях озера Синевир вони творили не поодинці, а групами. І нинішні покоління «мисливців за красою» спрямовують сюди погляди.
— За літо я не раз бував у Синевирі та ближніх селах, — каже заслужений художник України Василь Свалявчик. — Але одна річ приїхати самому, і зовсім інша — з колегами. Можна підзарядитися азартом до творчості, який іде від них. Усі знають, заради чого приїхали. Тому не спимо довго, не п’ємо паленку, а працюємо на повну силу.
— Пленери в Синевирі влаштовуємо щороку, до того ж нині були і осінній, і весняний, — сказав постійний організатор акцій голова творчого об’єднання художників Міжгірщини «Карпатські кольори» Василь Шиндра. — Художники приїжджають майже однаковим складом, адже це люди, яким не ліньки змінити звичний ритм життя заради нашої Верховини, і своїх поглядів вони не змінюють. Вчимося один від одного помічати й відтворювати красу гір і річок.
— Тут не потрібно нічого вигадувати, природа — найбільший маг, і ми їй цілком підкоряємося, — сказав голова Закарпатської спілки професійних художників Василь Брензович. — Щоб відчути цю магію, ми й приїжджаємо на Синевир. І цього разу, і минулого поруч зі мною малюють сини Анатолій і Василь. Обидва мають за плечима мистецькі виші, але, я впевнений, що природа здатна навчити законів гармонії й простору краще, ніж це зробили викладачі в академіях.
Серед півтора десятка пленеристів були й ужгородці Степан Шолтес, Василь Вовчок, міжгірці Іван Вегеш, Василь Сенько, Степан Глеба, Любомир Запотічний, Віктор Сірко.
— Я народився і виріс у пониззі річки Тереблі, а тут — її верхів’я. Значна висота над рівнем моря додала цій річці мальовничості, чим ми, художники, й користуємося. За день малюю щонайменше два-три етюди, — ділиться думками Антон Ковач. — Вдома розвину ідеї й сюжети, закладені в замальовках. Бо тут потрібно схопити настрій, колорит тощо. Це треба робити дуже швидко, адже світлотіні й погода за годину-другу змінюються. Якщо не зафіксувати на картині початкового стану природи, співвідношення в ній кольорів, то весь час гнатимешся за «видивом», яке тікає. Так і не зможеш його наздогнати.
— Не маю спеціальної освіти художника, але накопичив багаторічний досвід пленерного живопису, — сказав 72-річний Василь Сенько. — Від відомих майстрів уже запозичив багато чого і продовжую вчитися. Так роблять навіть зіркові художники і цього не приховують. Це один із законів малювання в групі просто неба.
На завершальній святковій вечері художники подякували Михайлові Сятині, який гостинно запросив їх до свого дому, а Василеві Шиндрі — за вмілу організацію акції. «Всі етюди, створені художниками за час перебування тут, я сфотографував. Цікаво буде порівняти їх із готовими майбутніми картинами. Після всього обидва пленери 2014-го — весняний і осінній — ляжуть у основу збірки репродукцій, яку плануємо видати. «Синевир очима художників», така його умовна назва», — підсумував Василь Васильович.