Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»
Здавна серпневої днини у День Успіння Святої Праведної Анни в с. Лішня, що в Кременецькому районі на Тернопіллі, люди сходилися на Богослужіння. І відбувалося воно саме біля тутешнього джерела Св. Анни.
За незалежності України, коли на місцеву православну парафію прийшов о. Андрій Любунь, давню духовну традицію відродили. П’ять років тому російський агресор окупував український Крим, а відтак і розв’язав війну на Донбасі. Отець Андрій став волонтером, капеланом. І донині він їздить на схід країни, як каже, до своїх хлопців.
Священник став ініціатором спорудження неподалік джерела Св. Анни в Лішні каплиці-пантеону новітніх українських Героїв, яку позаторік вже освятили та урочисто відкрили. На її стінах встановлюють гранітні плити з іменами всіх полеглих у російсько-українській війні. Чорні плити пам’яті та скорботи вже виставили Тернопільська, Дніпропетровська, Чернігівська, Рівненська, Житомирська, деякі інші області. Нинішнього серпня тут з’явилися такі знаки вшанування пам’яті полеглих з Буковини й Кіровоградщини. І вдруге відбулася Всеукраїнська проща «Щоб пам’ятали!» для родин загиблих військовослужбовців і ветеранів бойових дій. Духовно-меморіальний захід тривав два дні. З-понад десяти областей з’їхалися сюди родичі полеглих оборонців рідної землі, представники різних громадських організацій, учасники бойових дій, священнослужителі. Пішки паломники прийшли з Кременця, кількох сіл району. Архієрейську Літургію відправив архієпископ Тернопільський та Кременецький Православної церкви України Нестор (Писик).
Біля каплиці-пантеону відкрили пам’ятник полеглим у російсько-українській війні воїнам. Зроблений він у формі хреста, що символізує українського воїна. В підніжжі скульптурної композиції викладена мапа України, довкруж якої – гільзи та осколки. Гострий меч обрубує руку агресора, який зазіхнув на територіальну цілісність нашої держави. Меч, інші металеві конструкції та деталі виготовив Олександр Моісеєнко із Сєвєродонецька Луганської області. Матеріалом для творчої праці стали частини різних видів зброї, що залишилися на полі після бою. Деякі сам збирав, деякі привезли йому бійці. Пан Олександр каже, що він радше зварювальник, аніж коваль. Упродовж п’яти років займається волонтерством, для українських воїнів власними руками зробив чимало буржуйок, інших необхідних речей, займається ремонтом бойової техніки. І активно відгукується на пропозицію долучатися до створення пам’ятників тим, хто загинув, захищаючи Україну. Такі меморіальні знаки з його авторськими роботами вже постали у Сумах, Коломиї, на Луганщині, в інших куточках країни.