Комісія державних нагород і геральдики при Президентові України підтримала клопотання про присвоєння звання Героя України тележурналістові Ігорю Александрову. Це не перша спроба вшанувати нашого колегу, з яким жорстоко, цинічно і показово розправилися в липні 2001 року, вчинивши напад просто на робочому місці — на порозі ТРК «Тор». Відповідне клопотання про нагородження громадськість, колеги та друзі ініціювали ще в 2005-му за часів президентства Віктора Ющенка, однак зусилля виявилися марними. Нині ініціативу підтримали й керівники краю: тепер уже колишній голова Слов’янської міськради Олег Зонтов і голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський.
Телеведучий та головний редактор телекомпанії «Тор» Ігор Александров був автором гострих і викривальних сюжетів про представників місцевого бізнесу, кримінального світу, влади і правоохоронців. Тому неодноразово зазнавав переслідувань і тиску від «героїв» своїх матеріалів. Приміром, у 1998 році міський суд Слов’янська взагалі заборонив Александрову займатися журналістською діяльністю протягом наступних п’яти років.
Тим часом автор резонансної телепрограми «Без ретуші» продовжував випускати та готувати до ефіру чергові підтвердження тісних зв’язків керівників області із місцевим криміналом (Донецьку облдержадміністрацію тоді очолював Віктор Янукович, а обласним прокурором був Віктор Пшонка). І один із наступних випусків «Без ретуші» так і не вийшов в ефір — уранці 3 липня невідомі по-звірячому побили журналіста бейсбольними битками на вході до приміщення телекомпанії, а через кілька днів він помер від поранень, так і не опритомнівши.
На багатолюдних похоронах і після них було багато обіцянок від влади знайти і покарати вбивць. Однак розслідування резонансного злочину від початку перетворилося на фарс: «помилкове вбивство» фізично дужого Ігоря Александрова «взяв на себе» немічний «безпритульний» із сусіднього Краматорська Ю. Вередюк, який згодом раптово помер.
Пам’ять про Ігоря Александрова, загибель якого — розплата за принципову журналістську діяльність, чогось досі належно не вшанували у Слов’янську. Наприклад, усі попередні зусилля назвати його іменем вулицю не мали підтримки серед місцевих депутатів та «батьків міста». Утім, є надія, що ситуація може докорінно змінитися після того, як Президент України нарешті підпише указ про присвоєння загиблому при виконанні службових обов’язків тележурналістові звання Героя України.