ЗНАЙОМСТВО ЗБЛИЗЬКА. Забігши до редакції, щоб поділитися враженнями від участі в недавньому телемарафоні української пісні, який зробив нашу країну світовим рекордсменом у категорії «Найтриваліший музичний телемарафон національної пісні у прямому ефірі», Руслана не приховувала: втомилася, але, мабуть, головне не в тому, а у великому піднесенні, яке відчула під час цього небувалого дійства. Руслана Лоцман родом із села Сигнаївка на Черкащині.
Нині вона — аспірантка кафедри теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова, працює над дисертацією з вокальної педагогіки. Готуючись стати науковцем, спів не тільки не полишає, а навпаки — розширює свою участь у концертних програмах, конкурсах, дедалі активніше виходячи на міжнародний рівень.
— Найпрекрасніше, що є в світі, — це українська пісня, — каже вона. — Жити для мене означає співати. Скрізь, де можна. Іноді мелодія й віршовані рядки приходять самі, не дають спокою, просячись назовні.
Життя в столиці не завжди безхмарне. Іноді так хочеться побути хоч годинку в рідній хаті, почути мамин голос. Їдучи зі столиці в рідну Сигнаївку, вона, ніби до джерела, припадає до місць, де виросла.
— Село ваше й справді прекрасне, — зауважила якось її наставниця Ніна Матвієнко, завітавши до Сигнаївки на день народження своєї вихованки. Тоді вони співали дуетом, і односельці завмирали від того чудового співу. Переповнений Будинок культури, де працюють її тато й мама, здригався від оплесків, почувши у виконанні дуету купальську пісню «Засвічу свічу».
— Ця пісня тепер і на моєму новому диску, — хвалиться Руслана, — там зібрано 20 народних пісень із різних куточків України.
Руслана найспівучіша з чотирьох доньок Олександра Сергійовича і Галини Григорівни Лоцманів. Коли готувала диск, вирішила: прізвища свого козацького не мінятиме ні на які псевдоніми. Та й Ніна Митрофанівна не радила, а до її думки вона прислухається.
Дуже вдячна долі, що звела з цією видатною співачкою. З дитинства, тільки пробуючи себе в співі, Руслана потайки наслідувала Ніну Матвієнко. А коли її, першокурсницю, зарахували до класу відомої співачки, була на сьомому небі від щастя. Промайнули роки навчання, і ось вона вже сама знана співачка, майбутній науковець. Та хоч би як солідно це звучало, пісня, поезія ваблять її дедалі більше.
Працюючи в київському Центрі народної творчості, співачка не тільки виконує народні пісні, колискові, які записала, збираючи фольклор у різних регіонах України, а й свої власні, до яких пише музику.
Коли мова заходить про тонкощі виконання народних пісень, Руслана стає безкомпромісною: виконувати по-сучасному, каже, це зовсім не означає спотворювати пісню до невпізнання. «Сучасно — отже, бережно, зберігаючи першооснову твору, в який народ вклав свою душу». Чи не тому юну співачку цінують і люблять і літні люди, й молодь?
Їй аплодували Париж і Москва, великі та маленькі міста Європи й України. І, звичайно, рідна Черкащина — Шпола, Сигнаївка, Лебедин, Іскрене…
На кого б вона хотіла бути схожа? Руслана на мить замислюється.
— Хотіла б бути сама собою. А серед кумирів — моя вчителька Ніна Матвієнко та відома всьому світові Квітка Цісик. Саме тому, що вкладала у свій спів серце, усю душу. А інакше народну українську пісню виконувати просто не можна…