ПОДІЯ
Бойовий корабель «Костянтин Ольшанський» успiшно здiйснив гуманiтарну мiсiю
.jpg)
Екіпаж
"Костянтина Ольшанського" виконав завдання, яке Військово-Морським силам держави
за час їхнього існування раніше ніколи не ставилось, наголосив у Севастополі,
зустрічаючи моряків і евакуйованих з Лівії співвітчизників на причалі
торговельного морського вокзалу, командувач Військово-Морських сил Збройних сил
України, адмірал Віктор Максимов.
Як відомо, наш корабель одним з перших прийшов до берегів охопленої бойовими діями африканської країни і, взявши на борт 85 громадян України та 108 громадян іноземних держав, вирушив у зворотний похід. Звісно, "Ольшанський" мав змогу евакуювати значно більше людей, але з різних причин "набрати максимум" не вдалося. За різними даними, в Лівії залишилось близько двох тисяч українців.
Цікаво, що командиру походу та командиру корабля командувач ВМС віддав наказ в надзвичайних ситуаціях діяти за сигналом номер один - сигналом небезпеки. Та, на щастя, все пройшло добре.
За словами командира походу, капітана першого рангу Романа Гладкого, корабель пройшов 2 847 миль. Серед евакуйованих 45 відсотків - лікарі та медсестри і приблизно 15 - представники ремонтних та нафтових компаній. Поранених та тяжко хворих серед них немає. Обстановка на кораблі була спокійною, ніхто не скаржився, годували по-українськи. Єдина нештатна ситуація - коли чотиримісячні діти, лежачи в каюті, виводили такі "пісні", що чули на палубі. Зате мамам не було потреби їх колисати - це робили хвилі...
"Костянтин Ольшанський" підготовку до складного та небезпечного походу провів за три доби, хоч планово такий корабель готується 45 діб. "Короткі терміни підготовки свідчать про повну бойову готовність флоту держави", - вважає голова Севастопольської міської державної адміністрації Валерій Саратов.
Він повідомив, що місцева влада забезпечила громадянам України переїзд до авто- та залізничних вокзалів Севастополя і Сімферополя й до Сімферопольського аеропорту. Ті ж, хто ще затримається в місті, а це 40 осіб, розміщені для відпочинку.
Крім офіційних представників влади та ВМС Збройних сил України, зустрічали корабель ті, хто довгі дні та ночі чекав повернення своїх близьких на Батьківщину. Як відомо, на борту корабля крім екіпажу та евакуйованих, перебували підрозділ морської піхоти для охорони корабля та українських громадян, підрозділ протидиверсійних сил та група військових лікарів і психологів для надання допомоги постраждалим.
- Мені не звикати до війни, до чекання, бо ми з чоловіком пройшли Афганістан, - зазначила у розмові з нашим кореспондентом пані Ірина з Феодосії, котра зустрічала свого 22-річного сина Олега, морського піхотинця, який виконував свій обов'язок на благо Вітчизни.
А ось чотирнадцятирічного Євгена з Мелітополя батьки змушені були відправити на Батьківщину самого. "Моя мама працює медсестрою-анестезіологом, а тато - гінеколог, вони залишились там. Мені ж треба продовжувати навчання, а в зв'язку з бойовими діями школу закрили", - коротко розповів хлопець. Багатослівнішим виявився його дідусь, який зустрічав онука. Він висловив переконання, що допомога лікарів дуже потрібна у Лівії. "Син телефонував і казав, що з лікарів тільки українці й лишились. Головні лікарі закладів просять, щоб спеціалісти не від'їжджали. Я дуже переживаю за них, бо ж там війна. Слава богу, що вони в м. Зувара поряд з Тунісом. У них там було кілька НАТОвських бомбардувань, але зараз спокійно. Проблеми з водою, продуктами потроху нормалізуються", - поділився інформацією чоловік.
З ПЕРШИХ ВУСТ
Пані
Ольга з Києва,
яка повернулася в Україну з двома донечками:
- Ми мешкали в Джанзурі - це біля Тріполі. У нас там не було ніяких бойових дій. Було тільки страшно, коли пролітали "Міражі" - французькі літаки. Мій чоловік вже дев'ять років працює лікарем в Лівії, а ми з ним прожили там - сім. Чоловік не повернувся, залишився, бо люди потребують допомоги лікарів. Я з доньками планувала повертатися в Україну влітку, але батьки за нас дуже хвилювались і благали, щоб ми приїхали швидше.
Лівійці гарні люди, нас там поважають, є робота, висока зарплата, достойне життя. До лідера країни Кадаффі ставлюся позитивно. Не треба було втручатися в справи цієї держави...
Пані Лариса,
лікар-педіатр з м. Миколаєва:
- Ми там дуже переживали. Я вирішила зразу виїхати з Лівії. Люди залишаються, тому що є заблоковані міста і нема можливості добратися до Тріполі, деякі залишаються виконувати свій обов'язок, там проблема з хірургами. Хочу подякувати капітану корабля, всьому екіпажу. Вони добре до нас ставились, прекрасне медичне обслуговування.
Ольга Жукова,
медична сестра реанімації з Борисполя:
- Спочатку ми думали, що все налагодиться, але, на жаль, почалися авіанальоти, бомбардування, і це змусило нас поїхати. Посольство нас постійно інформувало і ми знали, що буде можливість повернутися додому. Я не можу вам сказати, чи повернусь назад. Але життя там нас задовольняло, тому що створені гарні умови для праці. Нас ніхто ніколи в Лівії не ображав, місцеве населення ставилося дуже добре.