Відсутність житла у власності вважається нормальним явищем. Але це так у світі. В Україні не мати свого даху над головою – неабияка проблема, якщо не справжня біда. Річ у тім, що власних квадратних метрів зазвичай не мають досить бідні люди. Маленькі доходи, низькі заробітки ставлять їхні сім’ї на межу виживання, оскільки місячна оренда квартири часто перевищує зарплату вдвоє. І це без комунальних послуг, які нині «тягнуть» ще на одну мінімальну зарплатню.
Що вже казати про біженців, чи як їх прийнято офіційно називати – тимчасово переселені особи. Аби не бути голослівним, для прикладу візьмемо одне з найбільших прифронтових міст – Харків, куди з початком війни переїхало багато мешканців Донбасу. Переважно це неповні сім’ї (жінки з дітьми), однак є й чимало тих, що покинув рідні місця у повному складі. Про багатодітні родини годі й говорити: їхні проблеми, як камінь на шиї у потопаючого.
І хоча оренда однокімнатної квартири для сім’ї з чотирьох осіб і більше не є вирішенням житлового питання, це все ж порятунок. У Харкові винайняти таке помешкання не становить жодних труднощів. Є портал нерухомості в Інтернеті, де вказані точні адреси помешкань, площа квартири і, звісно ж, вартість оренди. Тут найчастіше замовляють однокімнатні квартири подобово. На фото можна побачити, в якому стані квартира, що у ній є з меблів та побутової техніки і вже, виходячи з цього всього, прицінитися.
Однак варто одразу сказати, що вибір в орендатора не великий. Ідеться не про пропозицію на орендному ринку, а про фінансову спроможність тих, хто намагається підібрати собі житло. Ціни високі й різниця між пропозиціями не суттєва. Скажімо, однокімнатну квартиру щодобово можна винайняти переважно за 300 гривень. Буває й дещо дешевше (за 250-270 гривень) і дорожче середньої ціни (330-390 гривень).
Щоправда, подобова оренда скоріш прийнятна для туристів чи тих, хто прибув у відрядження. Для заробітчан, а тим паче переселенців, яких у Харкові досить багато, цей механізм не підходить. Він весь час тримає орендарів у підвішеному стані й до того ж потребує значних коштів (у місяць до 9 тисяч гривень і більше). Куди вигіднішою є система помісячної оренди. Звісно, якщо в наймача є певна сума грошей.
Чому певна сума, а не цілком визначена, яка дорівнює вартості місячної оренди. Річ у тім, що за неписаними, але чинними на ринку нерухомості законами, той, хто винаймає помешкання має заплатити не лише за місяць, впродовж якого проживатиме, а ще на один місяць вперед. Тобто за два одразу. Це така собі страховка для господаря, аби винаймач не втік з майном до закінчення терміну оренди. Система юридично не виправдана, однак визнана учасниками ринку нерухомості.
Це один нюанс, на який слід зважати орендарю, збираючи потрібну для найму житла суму, – наявність посередника. Майже всі оголошення в Інтернеті, (принаймні 99,9%) передбачають участь ріелтора в цьому процесі. Посередник бере за свої послуги 50% вартості оренди, а це чимала сума.
Якщо угода укладається цілком законно, тобто в межах чинної нормативно-правової бази, або іншими слова – сплати податків за оренду власником квартири, вартість винайнятого житла ще більше здорожчає.
Щодо останнього, то це палиця з двома кінцями. Договір, укладений на цілком законній основі захищає орендаря в разі непорозумінь з орендодавцем (на останнього легше знайти управу). У разі напівлегального договору між винаймачем і власником квартири (без нотаріального посвідчення, а отже й сповіщення фіскальної служби) добитися справедливості буде непросто.
Тож перед тим, як віддати свої кревні за винайняте житло, слід упевнитися в тому, що його здає в оренду саме власник. Для цього не лише треба подивитися його паспорт, прописку, а й вимагати оригінал документа на власність. Інакше можна опинитися на сходах по той бік дверей і без грошей.
Іван ПАЛІЙ
для «Урядового кур’єра»