Зовсім недавно під час нашої телефонної розмови, як тепер з’ясувалося, на жаль останньої, він гірко нарікав, що майже повністю втратив зір. Казав про це з неабияким болем, бо саме працював над черговим романом. Та він, виявляється, не відклав роботу. Ні! Просто відтепер вже не сам писав, а тільки диктував дружині отой свій останній художній твір…
Так, найстаріший письменник Донеччини Вадим Пеунов, попри поважний вік та хвороби, продовжував працювати майже до останнього свого дня. І це при тому, що у 2014-му після окупації Донецька змушений був залишити рідний дім, архіви, частину книг тощо і мешкати у сусідній Луганщині на території, контрольованій українською владою. Причому це була не перша війна у його довгій біографії: у 1941 році пішов на фронт буквально зі шкільної парти. Брав участь у боях під Сталінградом та під час звільнення Києва: нагадуванням про юність в окопах є ордени Червоної Зірки та Вітчизняної війни, медаль «За відвагу» та інші.
А у літературу колишній солдат і випускник факультету журналістики Львівського державного університету стрімко увійшов з гостросюжетною повістю «Остання справа Коршуна». Книжка мала величезний успіх серед читачів, перевидавалася кілька разів, а молодий письменник готував уже нові твори. Збираючи матеріали для повістей і романів, він встиг попрацювати в Донецьку журналістом у газеті й на телебаченні, далі був прохідником на одній із місцевих шахт. Але, як і раніше, справжнім покликанням була література: за роки своєї творчої діяльності Вадим Пеунов написав і видав понад 70 книг! Причому радіючи кожній літературній «дитині», яку брав у руки, він зазвичай розповідав про твір, над яким вже працює і обов’язково ділився планами про чергову книжку.
Заслужений працівник культури України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, повний кавалер ордена «За мужність», Почесний громадянин Донецька…Це далеко не повний список нагород і відзнак Вадима Костянтиновича за його великий внесок у розвиток літератури, активну громадську діяльність та патріотичне виховання молоді. Але найбільшою нагородою для письменника були і залишаються позитивні відгуки читачів, яких ніколи не бракувало після виходу у світ його чергової книжки.