ВИМОГА
Майбутні медики у стінах вишів мають готуватися проводити галузеву реформу у подальшій
практичній діяльності
Ніколи б не подумав, що амфітеатр студентської аудиторії здатен творити дива. Щойно відремонтована, з візуально мармуровою стелею й блискучими, майже театральними люстрами, вона одразу наповнює присутніх духом науки, якщо хочете, академізмом у найкращому розумінні цього слова. Таке враження справляє лекційна аудиторія №2 Національного медичного університету імені О.Богомольця.
Тут хочеться вчитися
До слова, такі нещодавно реконструйовані приміщення мають ще й імена. Так от, ця, де вчора очікували на Прем’єр-міністра Миколу Азарова, названа іменем першого декана медичного факультету Університету Св. Володимира В.Караваєва. Біла стеля, білі халати й шапочки, красиві дівчата, розважливі юнаки, цікаві вирази облич — від пустотливого сміху до зосередженості. Давно в одному місці не доводилося зустрічати стільки молоді.
На столах у кожного спеціальні запрошення. Окремо сидять студенти з іноземними прапорцями — вдалося розгледіти Німеччину, Ліван, Грузію, Білорусь, Росію. То іноземці, пояснила мені одна з викладачок. Загалом їх навчається тут 1305 з 61 країни. Запрошення ж видали найдостойнішим студентам 2—6 курсів. «Не страшно буде їм довірити власне здоров’я через кілька років?» — напівжартома запитую у співрозмовниці й отримую оптимістичну відповідь: «Найвірогідніше, ні».
Поки зала готувалася до зустрічі з Миколою Азаровим, який, до всього, є ще й головою Наглядової ради вишу, вдалося трохи походити коридорами морфологічного корпусу, заглянувши туди, куди простим смертним зазвичай зась. Зупинила лише табличка «Анатомічний театр». Але й побаченого на підступах до нього цілком вистачило для усвідомлення того, що розрекламована іноземна виставка просиліконених тіл є просто дитячим лементом…
Як усвідомити необхідність змін
Аж ось на великому білому екрані з’явився Микола Азаров — це він зайшов до сусідньої аудиторії імені В.Войно-Ясенецького (Святителя Луки), звідки й велася трансляція — і наше приміщення завмерло. Щоб за хвилину вибухнути оплесками і майорінням уже згаданих різнокольорових прапорців.
«Найбільшою проблемою Прем’єр-міністра є брак часу», — сповістив Микола Азаров. Тому його лекція мало скидалася на нудний монолог вкритого мохом професора. Ніхто не розраховував, що її ретельно конспектуватимуть. Навпаки, метою розмови було достукатися до свідомості й сердець завтрашніх лікарів, закласти у їхню свідомість просту істину: вже завтра вони мають бути готовими втілювати медичну реформу у своїй подальшій практичній роботі — у кожній лікарні, поліклініці чи сільській амбулаторії.
Микола Азаров намагався донести до студентів власне бачення майбутнього вітчизняної медицини, на пальцях розповідав суть пропонованих перетворень. Чому, скажімо, у нас хірургів набагато більше, ніж у Німеччині, але проводять вони вдесятеро менше операцій? Або з яких причин середня тривалість лікування нашого хворого у стаціонарі втричі перевищує аналогічний показник цієї країни? Ось таку практику, на думку глави уряду, й треба викорінювати у процесі реформування галузі.
Коли ж високий гість висловив захоплення аудиторією, та ще й пообіцяв докласти всіх зусиль для добудови нового двадцятиповерхового корпусу неподалік центрального, — Миколі Азарову знову довелося вгамовувати залу заспокійливим жестом: оплески забирали надто багато часу.
Тому й до мікрофона він запрошував студентів не із заздалегідь підготовленими запитаннями, а, навпаки, обирав по очах, де відчував експромт. Так, один юнак запитав про формулу успіху, мріючи бачити себе у кріслі профільного міністра. Стати класним фахівцем, ось про що, на переконання Миколи Азарова, слід передусім думати. Адміністрування ж може й почекати. «Гарний лікар важить для суспільства набагато більше, ніж посередній міністр», — повчально резюмував глава уряду.