ФОТОАЛЕЯ. На території чернігівського Валу відкрито фотоалею «Чернігів стародавній». «Що було — відбуло…» — слова пісні дуже точно передають відчуття плинності часу, коли зупиняєшся перед фотостендами з історією міста. Ось Чернігів — зовсім юний, на зорі ХІІ століття. Таким його з допомогою історичних джерел побачив художник і краєзнавець Г. Петраш: на високих пагорбах правого берега Десни, у гирлі річки Стрижень. Саме в цей період літописний Чернігів вступив у пору розквіту: його площа становила понад 200 га, кількість населення сягала 20 тисяч — нарівні з найбільшими містами Європи часів Київської Русі.
Ось період зрілості — ХХ століття: колишня вічова площа князівського Дитинця зветься Соборною. Чернігів — губернський центр, у якому працюють громадська бібліотека, вчена архівна комісія, громадський банк, Музей українських старожитностей В.В. Тарновського, відкривається чоловіча, а згодом і жіноча гімназії, прокладаються нові вулиці, більшість яких існують й донині…
Особливо схвилювали чернігівців старшого покоління стенди, виготовлені на основі поштових листівок, які зберегли зображення краєвидів 50-60-х років минулого століття: вони ніби зустрілися з власною юністю. Ще півстоліття тому Вал був зовсім інший — з літнім театром, майданчиком дискотеки, затишним кафе, шаховим клубом, скульптурами, яких нині вже немає… У вихідні тут просто-таки вирувало життя.
— Збереглося дуже багато фотографій, однак ми вирішили відібрати панорамні, із тими пам’ятками нашої історії, яких уже немає, — розповів генеральний директор Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній» Андрій Курданов.
Нинішній Вал — інакший. Він став тихим, не гамірним, спонукаючим до споглядання і роздумів. Напевне, саме цього потребує нинішнє втомлене надміром технологічних та інформаційних процесів покоління. Тому це місце залишається улюбленим. А юні мешканці міста призначають побачення під тими ж деревами, де прогулювалися їхні закохані бабусі з дідусями.