Про це в інтерв’ю «Урядовому кур’єру» розповів заслужений лікар України полковник медичної служби Ростислав ГИБАЛО.
— Усі знають, що армію ще три роки тому бездумно скорочували. Льотчики не літали, танкісти не їздили, майже не проходили навчання, бо не було фінансування. Натомість військові медики щодня працювали в операційних. Ми виконували рутинну роботу, як у звичайних цивільних лікарнях. Надавали в госпіталях допомогу військовим і цивільним. Тому початок бойових дій не застав військових хірургів зненацька. Інша річ, що за минулі роки медицину не лише недофінансовували, а й скорочували військових лікарів. У перші, найгарячіші дні, справді, не було достатньо лікарів для надання допомоги пораненим. Перед війною на східній території України скорочували чисельність війська — ми не збиралися воювати з північним сусідом. То ж і військових госпіталів там залишилося небагато. Тому велику кількість поранених і травмованих довелося госпіталізувати у цивільні медичні заклади.
Досить серйозною проблемою став брак досвіду. За останні 15-20 років з бойовою травмою стикалися лише ті лікарі, які побували в складі міжнародних місій ООН, НАТО, в Африці, Європі. Решта займалися «мирною» хірургією. ДТП, вогнепальні і ножові поранення, поодинокі надзвичайні ситуації в армії — це ті випадки, на яких практикували мої колеги, – розповів Ростислав Гибало.