ПРЕМ'ЄРА
У Києві не так просто відправити паперову кореспонденцію: поштові скриньки на вулицях лиш де-не-де. Сучасні технології позначилися і на сценічному любовному епістолярії. Тетяна Ларіна, звісно, і досі незмінно продовжує виводити "Я Вам пишу..." гусячим пером на аркуші паперу. Але ось новий романтичний мюзикл "Welcome to Ukraіne, або "Подорож у кохання" в Київському національному академічному театрі оперети розпочинається інтригуючим танком з ноутбуками, бо саме Інтернет познайомив дівчину з Парижа і юнака з Києва.
Зміст їхнього електронного листування час від часу відтворюється в ритмі комп'ютерної клавіатури на кіноекрані - теж порівняно новітньому елементі театральних декорацій, причому дуже цікавому й гармонійному. Саме з нього перед глядачами "наживо" постає і дорога до Києва від аеропорту "Бориспіль", коли парижанка приїздить до нашої столиці, й природні, історико-архітектурно-культурні та інші принади, якими вона захопиться в Україні.
Мене вразило, як вписалася сцена театру з хористами в білому й зі свічками у внутрішній інтер'єр кіноекранної Софії Київської: ефект присутності там і естетика просторового сценічного малюнка заряджають високою енергетикою.
Сюжет мюзиклу нехитрий: два приїзди француженки-етнографа в Україну. Це переростання її віртуального знайомства з киянином у реальне та у взаємну закоханість; зачарування прекрасними традиціями і звичаями українського народу: різдвяними й великодніми (родзинка - коли з розкритої величезної писанки з'являються дівча і хлоп'ятко), святом Івана Купала, вечорницями, жнивами... Мелодії на "інструментах" косарів та прадавніх прасках-"рублях" - призабутий ексклюзив і для українців. А його поєднання з джазовою, симфонічною, естрадною музикою (Євгена Станковича, Левка Колодуба, Ігоря Поклада та інших відомих композиторів), нове звучання, наприклад, "Пісні про скрипаля" з репертуару Ніни Матвієнко та "Місяця" Наталіі Могилевської... Автентика й модерн у хореографії, костюмах, високі технології й національні орнаменти-коди в сценографіії...
Те, що пізнає в Україні парижанка-етнограф, ми, українці, завдяки творцям вистави теж відкриваємо для себе - по-новому. Але не все. Хепі-енд, коли другий приїзд француженки завершується весіллям з її київським обранцем, нагадує завершення різних ювілейних концертів здравицями. І коли порівнюєш це з оригінальним динамічним початком мюзиклу, розумієш, що й етніки було у виставі забагато, і вплести її в сюжетну канву можна було б віртуозніше, лаконічніше, образніше... Але це моє суб'єктивне враження.