У далекій молодості В’ячеслав захоплювався картингом, неодноразово брав участь у ралі. Тоді він і гадки не мав, що юнацькі навички стануть у пригоді на п’ятому десятку життя для захисту своєї країни від російської військової навали.
10 вересня 2023 року на мелітопольському напрямку після щільного ворожого артобстрілу упродовж дня головний сержант розвідувального взводу зумів на багі вивезти на евакопункт 26 поранених побратимів.
«Одного дуже важкого слід було вивозити без зволікань, — згадує військовий з позивним «Кукумбер». — Коли дістався до траншеї з пораненим, ворог переніс вогонь у мій бік. Якимсь дивом вдалося проскочити крізь вогонь. Навіть ворожий ПТУР не зачепив, бо я інстинктивно вдало зманеврував. До своїх буквально долетів з розірваним колесом. Але довіз, і той хлопець вижив!»
Це був не перший заряд ПТУРа, який вороги випускали по ньому. Під Соледаром таке саме залізяччя зачепило його машину, але Боже провидіння виявилося на його боці. Наздоганяв «Кукумбера» й ворожий FPV-дрон. Того разу відбувся контузією. «Нічого серйозного», — віджартовується В’ячеслав.
А воює він із серпня 2022 року. На Херсонщині дійшов до Дніпра. А звідти ж було так близько до рідної домівки на лівому березі… Потім пройшов Бахмут, Соледар, бої на Запоріжжі. Поблизу Роботиного під час штурму кулеметної точки ворога та обстрілу невдало заскочив в окоп і зламав правий колінний суглоб. Але завдання було успішно виконано. Після п’яти місяців лікування отримав висновок ВЛК про непридатність і до ДШВ, і до ЗСУ загалом. Але повернувся у свій підрозділ! Бо тут на нього і його досвід чекали побратими.
За понад два з половиною роки війни «Кукумберові» довелося бути і кулеметником, і командиром відділення БпЛА, нині ж він поєднує обов’язки головного сержанта й командира розвідувального взводу аеромобільного батальйону нашої бригади.
А з його позивним пов’я зана давня історія ще відтоді, як з’явилася комп’ютерна гра в танчики. Дещо смішний і веселий набір звуків налаштовував на позитивний настрій. Хто ж тоді знав, що цей позивний перейде з віртуального життя в реальне…
«За весь період війни мої думки й позиція не змінилися, — зізнається десантник, — з якими переконаннями я йшов до ЗСУ, такі самі маю і нині: ворога слід гнати з нашої землі! Однозначно вірю в нашу перемогу і мрію дійти до рідної Чаплинки на Херсонщині».
Нещодавно заслуги В’ячес ла ва було оцінено належним чином — урочисто перед строєм побратимів йому вручено орден «За мужність» ІІІ ступеня, медаль «Хрест доблесті» та іменний перстень 46 оаембр.
Юрій МЕДУНИЦЯ,
старший офіцер відділення комунікацій 46 оаембр, ДШВ ЗСУ. Фото автора