Один танець змінюється іншим: український — латиноамериканським, танго — шкільним вальсом. І костюми такі яскраві, наче картинки в калейдоскопі, тільки встигай захоплюватися. Це не казка, а звичайнісінька сільська реальність для хореографічного колективу «Ритми серця» Мирогощанської школи мистецтв, що у Дубенському районі на Рівненщині.
«Ритми серця» народилися разом з українською незалежністю 1991-го з легкої руки дубенчанки Людмили Гороховської. Відтоді вже 27 років вона ставить на крило (чи на паркет) зовсім юних і старших танцівників. Нині в неї 75 підопічних різних вікових груп.
— Дітей до Людмили записують у чергу, яка розтягнулася вже на два роки, — гордо каже голова Мирогощанської об’єднаної територіальної громади Світлана Соборук. — Це наша унікальність і водночас колоритна візитівка Мирогощі — села, що розвивалося на перехресті європейських культур. До ритмів, що просто-таки запалюють серця, просяться діти із сусідніх громад. Звісно ж, не відмовляємо. Навіть більше: школа мистецтв стала майданчиком для співпраці громад.
— Нині батьки, які займалися танцями, приводять до нас власних дітей: Леся Зайчук — доньку Христину, Тетяна Лимаренко — сина, Лідія Ткачук — обох дітей. Хіба всіх перелічиш? — каже Людмила Гороховська. — Та й ті, хто вже давно закінчив загальноосвітню школу, ходять до нас. Кажуть, їм подобається бувати у знайомій танцювальній залі й пригадувати перші рухи, перше кохання, першу життєву перемогу. І станцювати на святі Останнього дзвоника чи на випускному вечорі: у нас, як кажуть, танцюють усі.
Справді, в житті часто все складається не так ритмічно, як у танці. А тут тебе, здається, й стіни розуміють. Дарма що зала невелика та видовжена — танцюють на дзеркало. Костюми часто шиють самотужки: і пані Людмила, і батьки, й діти. І теж отримують від цього моральне задоволення, бо роблять усе з неймовірною любов’ю та пристрастю.
— Не повірите, але підбори, якими щойно вистукували дівчата, дерев’яні, приклеєні й пофарбовані — це наші хлопці для них зробили, — розкриває секрет Людмила Андріївна, яка, здається, не підвладна рокам: з гарною поставою, підтягнута, з вічно молодою усмішкою.
Часто діти повертаються додому, коли вже звечоріє, втомлені після занять у двох школах, з портфелями й танцювальними костюмами в руках. Але захоплені й щасливі. Чи потрібно їм знати, що утримання школи мистецтв виливається для об’єднаної громади в копієчку — 2 мільйони гривень на рік? Але тут навіть думка не виникає економити на дітях та їхньому дозвіллі.
На стінах танцювальної зали не вистачає місця для нагород, які привозять «Ритми серця» з найпрестижніших конкурсів. Серед них золоті, срібні та бронзові відзнаки з конкурсу ART-dance-2018, який нещодавно пройшов у Львові. У його журі були Влад Яма та Вікторія Гвоздьова. Свої авторитетні голоси зіркові судді віддали юним мирогощанцям.
.jpg)