Сьогодні виповнюється 75 років з дня розстрілу нацистами у Бабиному Яру Олени Теліги — української поетеси, громадської та політичної діячки.
Її коротке життя було схоже на спалах: «Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті. Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання?» Так писала і так діяла Олена Теліга — поет, літературознавець, громадський і політичний діяч, поза сумнівом, одна з найпомітніших постатей українського зарубіжжя.
Вона увійшла в життя «як в безжурний танок», а вийшла з нього як мужній воїн. Народжена під Москвою в 1906 році, вона жила в Чехії, в Польщі, але мріяла і думала, передусім, про Україну. Загинула вона теж в Україні — в окупованому нацистами Києві. На неї, як на українську патріотку, полювало гестапо. Її схопили в приміщенні Спілки письменників, яку Олена Теліга очолювала під час німецької окупації, ув’язнили і розстріляли 22 лютого в Бабиному Яру. Її чоловік — Михайло Теліга, який не мав жодного стосунку до літератури (був фаховим інженером), добровільно пішов на смерть разом із нею.
«Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга», — видряпала вона на стіні камери №34 на вулиці Короленка, 33 — тепер Володимирській. А зверху — тризуб. Звідти її й повели на розстріл. «Я не бачив чоловіка, що так героїчно вмирав би, як ця гарна жінка», — нібито сказав один із німецьких офіцерів перед стратою української поетеси.
На умовному місці загибелі українських патріотів було встановлено пам’ятник, урочисте відкриття якого відбудеться 25 лютого о 13.00.