ПАМ’ЯТЬ
Минуло десять років від дня смерті журналіста Ігоря Александрова
7 липня 2001 року журналіст, керівник телекомпанії «ТОР»(Слов’янськ) Ігор Александров помер у лікарні від отриманих напередодні важких травм, так і не прийшовши до тями. Зловмисники підстерегли свою жертву вранці прямісінько на вході до телекомпанії. Завдавши журналісту по голові серію ударів бейсбольними битками, вони залишили знаряддя злочину поруч із закривавленим потерпілим і накивали п’ятами.
45-річний Ігор Александров мав стійку репутацію гострого і «незручного» тележурналіста: він не боявся критикувати місцевих чиновників та правоохоронців, сміливо торкався тем, про які більшість колег говорили тільки пошепки. Певна річ, «сильні світу цього» мали на нього немалий зуб.
«У 1998 році суд заборонив Ігорю Александрову займатися журналістською діяльністю, — згадує колега з Маріуполя Віктор Сухоруков. — Позов подала прокуратура, яка взялася захищати честь одного з кандидатів у депутати, якого Ігор назвав у ефірі «горілчаним королем Донбасу». Дуже шкода, проте всі тутешні газети в той час нічого не писали про цей безпрецедентний і ганебний вирок. А жорстоке вбивство, схоже, розділило колег. Для одних ця трагедія стала нагадуванням — потрібно бути чесним і йти до кінця. Інші це зрозуміли, як натяк — сиди мовчки, бо й тобі таке саме буде…»
Чотири роки тривало слідство у резонансній справі. Правоохоронці спершу вперто не хотіли помічати ніякого зв’язку між загибеллю журналіста та його професійною діяльністю. Звинувачення у вбивстві висунули бомжу з сусіднього Краматорська Юрію Вередюку. Версія, за якою миршавий чоловічок двома битами відразу побив кремезного потерпілого, не витримувала ніякої критики. Зрештою, суд через відсутність доказів провини виправдав знедоленого чоловіка, який потім помер за загадкових обставин. А згодом апеляційний суд Луганської області виніс вирок членам злочинного угрупування, які здійснили низку вбивств (серед них і напад на І. Александрова). Причетні до розправи над журналістом опинилися за гратами на строки від 6 до 15 років. Утім, досі існує чимало сумнівів щодо того, що покарали саме тих, хто замовляв, організовував і «прикривав» злочин.
Вчора на Північному кладовищі Слов’янська, де десять років тому поховали тележурналіста, відбулася громадська панихида. Зібралися рідні, близькі, колеги. «Смерть Ігоря Александрова стала уроком вірності ідеалам журналістської професії, адже ціною власного життя наш колега заплатив за право громадськості знати правду», — переконаний голова Донецької обласної спілки журналістів НСЖУ Олександр Бриж.
… Чи змінилося щось за ці десять років, що минули після добре спланованої і показової розправи над «незручним» журналістом? Відповідь підказує саме життя. На жаль, сьогодні вже стало реальністю, коли народний депутат на всю країну з арифметичною точністю та самовпевненістю презирливо називає 85 відсотків журналістів «холуями». І чому тоді дивуватися, що тільки протягом року побільшало скарг від донецьких журналістів на адмінстративний тиск.
«Іноді складається враження, що за ці десять років у Слов’янську нічогісінько не змінилося зі свободою слова», — зітхає вдова загиблого журналіста Людмила Александрова.
Звідки такий песимізм? Виявляється, кілька років тому їй передали касету з фільмом про загиблого чоловіка. А коли вона звернулася до місцевого телеканалу із проханням показати стрічку в ефірі, там відкараскувалися як могли. Чому? Бо у фільмі називаються всім добре відомі прізвища, які десять років тому тільки починали свій розбіг та сходження до політичного і владного Олімпу.
… У Слов’янську за ці десять років поки так і не вдалося «пробити» ідею про присвоєння Ігорю Александрову звання «Почесний громадянин міста Слов’янськ». Втім, нещодавно відбулися певні зміни — депутатська комісія міськради більшістю голосів підтримала це рішення (4 «за», 3 «проти»). Тепер це питання виноситься на розгляд сесії.