ПОДІЯ
Київ - серед п'яти міст СНД і Балтії, куди навідався ювілейний 10-й Московський Пасхальний фестиваль
З 24 квітня по 9 травня відбулося більше сотні концертів майже в 40 містах Росії. З-поміж понад 1000 їх учасників - Муніципальна академічна чоловіча хорова капела ім. Л. Ревуцького, Жіночий хор Київського інституту музики ім. Р. Глієра.
Днями в Національній опері України виступив Симфонічний оркестр Маріїнського театру із Санкт-Петербурга на чолі з директором і художнім керівником Валерієм Георгієвим, який і започаткував Пасхальний фестиваль. Один із найвизначніших диригентів планети того вечора подарував киянам 15-ту симфонію Шостаковича і 5-ту симфонію Чайковського. Руки маестро здавалися крилами, а душі глядачів від божественної музики літали, мов птахи. Полонив Валерій Георгієв і в спілкуванні з журналістами - своєю людяністю й істинною інтелігентністю.
- Півроку тому Маріїнський оркестр мав день між виступами в Афінах і Парижі, - розповідає Валерій Георгієв. - Ми могли провести його в одному з цих міст, а прилетіли з двома симфоніями Малера в Київ. Той грудневий концерт запам'ятався: я дуже радів тоді, що в залі було багато молодих людей.
У Санкт-Петербурзі за останні 2-3 роки ми досягли того, що нині у нас основний глядач уже не турист, а студент. І всі дискусії навколо прем'єр веде переважно молодь. Це велике завоювання.
Я був ще студентом, коли всі говорили: Москва, Ленінград, Київ, у будь-якій послідовності. Всі знали, що ці три міста мають прекрасні оркестри. І саме оркестр українського столичного оперного театру хвалили найперше. У вас тут працювали диригенти гігантського обдарування. Костянтин Сімеонов - людина дуже драматичної долі. Не випало мені стати його асистентом, помічником, але пощастило бувати у нього вдома. Я слухав його тричі. Дуже добре пам'ятаю ці виступи. Відчуваю величезну повагу до нього.
Приділив мені, зовсім хлопчиську, свій дорогоцінний час і Натан Рахлін, тоді вже немолодий диригент. Він сам знайшов мене на конкурсі. Але дуже недовго прожив після тієї першої для мене можливості з ним поговорити. Його Київ не забуває, як і Сімеонова. Це був напевне щасливий оркестр, яким почергово диригували Сімеонов і Рахлін.
Пам'ятаю, як приїхав у Москву Володимир Горовиць. А в Ленінграді я його навіть супроводжував, провів з ним два антракти в Кіровському театрі, куди він прийшов на "Євгенія Онєгіна". Потім піднявся зі мною на сцену і сказав: ось там стояв рояль, і я акомпанував Федору Івановичу Шаляпіну. Згадав 1918-й чи 1919-й рік. Запитав мене, чим я диригую. І коли відповів йому, що "Лоенгріном", був страшенно вражений. Він не знав, що в СРСР могли йти опери цього композитора. Уточнив: Вагнера? "Лоенгріном"? У Кіровському театрі? Кажу: так. І він своїй дружині Ванді, доньці знаменитого Тосканіні, не надто вправною англійською повторив: диригує "Лоенгріном" Вагнера! Царствена жінка подивилася на мене зовсім іншими очима.
Сьогодні найголовнішим вважаю кількість не гастрольних міст, а залів. Коли пожежа знищила цінний для нас, для історії Маріїнського театру будинок, де ще в часи Петіпа, Дягілєва, Анни Павлової виготовляли декорації і костюми, це було важким випробуванням для мене як керівника театру. Ніколи не пошкодую, що взявся за відбудову. Тепер маємо там новий концертний зал.
І Києву новий зал не завадить. Театр у вас дивовижний, але його оркестр іноді міг би залишити тут частину колективу, щоб грали балетні спектаклі, а в новому залі через три-п'ять років виступати з шикарними концертами.