У Прилбичі — родинному селі Шептицьких давно стільки гостей не приїжджало, як прибуло на освячення пам’ятника двом братам із славного роду Шептицьких: митрополитові Андрею та блаженному Климентію. Пам’ятник давно мав постати в селі, яке уславила у християнському світі родина Шептицьких і передовсім владика Андрей, духовний велетень, який зумів не лише зміцнити статус і авторитет Греко-католицької церкви, а й піднятися над престолом, стати духовним лідером українського народу.
Дбав про духовність і розвиток краю
Владика розбудовував церкву, а найпершим своїм обов’язком вважав, що має збудувати націю. Зміцнював, зцементовував розтерзаний, розрізнений двома імперіями народ, словом Божим і ділом, конкретними справами, які б допомогли йому піднятися зі злиднів, безпросвітної нужди. Зате й знищували у часи сталінізму пам’ять про митрополита та його родину, зокрема сім’ю брата Лева. Утім, якби не дивом уціліла на пожарищі каплиця-усипальниця та людська пам’ять, у мальовничому селі Прилбичі на Яворівщині й не залишилося б матеріальних слідів колишнього родинного гнізда древнього графського роду Шептицьких, що породичався з родиною відомого польського драматурга та поета графа Олександра Фредро.
Палац двічі грабували, а потім і взагалі зруйнували: від колись найкращого у краї парку з екзотичними деревами й рослинами, квітниками залишились старі каштани вздовж дороги. А на місці палацу невеликий скверик з молодими насадженнями та камінь з написом, що тут був родинний маєток графів Шептицьких. Ближче до ставу на колишніх графських землях виросли сільські новобудови.
У Прилбичах та навколишніх селах про графську родину — лише добра пам’ять: вельможі до селян ставились по-людськи, нікому кривди не робили, згадує 90-літня місцева мешканка Марія Гурська. Молоде подружжя граф Іван Шептицький та його дружина, талановита художниця Софія з родини Олександра Фредро навчало своїх дітей (третім з яких був Роман, який отримав чернече ім’я Андрей) любові й поваги до людей.
І ті материні уроки навчили майбутнього владику дбати про духовність народу, допомагати простому людові у складному щоденному житті. А йому, духовному пастиреві українського народу, непросто було боронити його інтереси. Багато хто з поляків не міг вибачити владиці переходу на українство. Та владика своїм митрополичим служінням, просвітництвом доводив: служить там, де є найбільша потреба.
Неоціненний вклад
За 44 роки, відколи був на чолі УГКЦ, митрополит Андрей доклався до розвитку всіх галузей суспільного та економічного життя краю. Мав величезний вплив на духовність свого народу, бо лише так, вважав, необхідно будувати державу — з міцної сім’ї, високоморального духу, власної домівки.
Ревно дбав про розвиток освіти, фінансово підтримував школи, осередки «Просвіти», власним коштом створив при соборі св. Юри школу для дітей з бідних родин, придбав приміщення для дівочої гімназії, а власні землі віддав для заснування садівничої та хліборобської шкіл, свій маєток у Підлютому передав Пластовій організації для літнього табору. Багато обдарованих дітей з малозабезпечених сімей вивчали за кордоном за підтримки Владики медицину, право, мистецтво.
Відтак заснував народну лічницю, де безкоштовно лікували бідних, а сестрами-жалібницями працювали монахині. У 90-ті лічниця Шептицького відновила роботу, і нині це — потужний лікувальний заклад.
Також митрополит дбав про створення сільськогосподарських кооперативів, функціонування яких сприяло розвиткові галицького села. За його керівництва Львівська архієпархія була однією з найуспішніших бізнесових структур Галичини — володіла значними лісовими угіддями, нафтовими промислами, банківськими установами за кордоном, навіть золотоносними копальнями на Суматрі. А прибутки від підприємницької діяльності йшли на благодійні цілі — для потреб Церкви й громади.
Тож відкриттям пам’ятника митрополитові Андрею та блаженному Климентію ми вшановуємо величезний вклад, який зробила родина Шептицьких для краю, українського народу загалом. Але ще багато належить зробити, наголосив архієпископ Львівський Ігор Возняк, із того, що заповів нам владика. Тому нелегким завданням було для скульптора Василя Гоголя передати велич духу, могутність, внутрішню силу і глибоку віру Людини, яка була найвизначнішою постаттю ХХ століття.
Утім, авторові вдалося представити перед сучасниками Андрея Шептицького як цільний моноліт. Мудрим і сильним. Який не схилив голову перед жодним із правителів. А тільки перед Богом.