Хоч слово «війна» жіночого роду, прийнято вважати, що обличчя у війни зовсім не жіноче. Однак жінок на війнах ніколи не бракувало. Чимало представниць прекрасної статі й нині перебуває в зоні проведення АТО. Ідеться не тільки про волонтерів, медиків, кухарів, а й воїнів, які зі зброєю в руках захищають рідну країну на сході.
Напередодні Дня Збройних сил України тему жінок на війні порушили на телеканалі «UA: Перший» ведучі проекту «Війна і мир» Юрій Макаров і Євген Степаненко. Журналісти озвучили статистику, посилаючись на слова міністра оборони Степана Полторака. Виявляється, через бойові дії на сході країни пройшли 6 тисяч жінок. 107 із них отримали державні нагороди, майже 3 тисячі відзначено нагородами Міноборони. На жаль, не обійшлося без загиблих. Життя трьох жінок обірвалося на війні.
Запитання «Чи місце жінки на війні?» ведучі адресували гостеві студії колезі Яні Холодній, начальникові Центральної телерадіостудії Міністерства оборони.
«Жінка так само, як і чоловік, може виконувати службові обов’язки, — переконана пані Холодна. — І якщо вона може вирішити йти на війну і нести повну відповідальність за своє рішення, то чому б і ні? Мені здається, що та частина суспільства, люди, які перебувають не на війні, пишаються цими жінками і жаліють їх. Мовляв, жінка мала б удома виховувати дітей.
Це стереотипи, нав’язувані нам роками. Але військові-чоловіки сприймають військових-жінок абсолютно нормально. Ми стільки спілкувалися, і я ніколи не бачила проблем, щоб було якесь суперечливе ставлення одне до одного. Принаймні, такого не зустрічала».
Та не все просто з тими жінками, які вирішили зі зброєю в руках захищати Вітчизну. Питання гендерної нерівності гостро стоїть і в армії. Ця серйозна проблема потребує зокрема законодавчого врегулювання. Щоправда, вона не безнадійна, і є сподівання на її позитивне розв’язання найближчим часом. «Є законопроект, який дозволяє жінкам працювати на посадах зокрема бойових, — продовжила Яна Холодна. — Раніше жінка, умовно кажучи, не могла бути снайпером, і її ставили на незрозумілу посаду, скажімо, кухаря. А у військовому квитку писали все, що завгодно. Триває активна боротьба, щоб відповідні зміни все-таки внесли в законодавство й унормували службову діяльність жінок.
Тут кілька позитивних чинників. Приміром, я, молода жінка, знаю, що можу служити снайпером, розумію силу всіх фізичних і психологічних навантажень. Іду вчитися, розуміючи, що буде потім. Вивчилася і знаю, що у мене буде певна посада, що отримуватиму відповідну зарплатню. Так має бути».
До речі, наприкінці листопада в Києві відбувся перший Український жіночий конгрес. Тема однієї з дискусій мала назву «Жінки, мир та безпека». Учасники обговорення поставили за мету визначити роль жінок у забезпеченні миру й виявити обмеження на службі для представниць прекрасної статі, а також загострити увагу на проблемах розширення посад для жінок-військовослужбовців. У форумі взяв участь і міністр оборони України.
Він сказав, що вирішують дуже багато питань, зокрема побутових, щоб жінкам було комфортно служити, — повідомила пані Холодна. — Питання жінки в армії до війни так гостро не стояло. А нині цей процес почав набирати обертів. У нас є жінки, які підписують контракти, служать, їдуть у бойові частини, якщо треба, перебувають на полігоні. Цей процес до 2020 року має бути усталеним. Розумію, що на це підуть роки, але зміни відбуваються, і мене це дуже втішає».
Телеведучий Євген Степаненко, учасник АТО, також наголосив на важливій ролі жінок, що беруть участь у війні: «Згадую досвід Дебальцевого. У найбільш напружені дні й ночі якби не жінки в шпиталі імені Пирогова чи з передової, теж медики, то чоловіки ламалися б. Присутність жінки на фронті дуже важлива. Коли бачиш, що поруч дівчина тягне те саме, що і ти — бронежилет, каску, автомат, то встаєш і йдеш. Навіть якщо тобі до цього було так погано, що вже й жити не хотілося.
На мій погляд, головний чинник психологічний. А другий — те, що ще з часів Майдану жінка змінила сприйняття суспільства. Суспільство здивувалося, що у нас, крім чоловіків, є ще й жінки. І вони можуть не тільки стояти на кухні, а робити щось більше. Те, що нині роблять жінки на фронті, — щось неймовірне». Неможливо переоцінити роль і значення української жінки на війні. На жаль, вогні нинішнього кровопролиття ще не згасли і чобіт ворога ще топче нашу землю. Війна триває, і багато українок бережуть не тільки родинні вогнища, а й Батьківщину.
Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»