«Недалеко той день, коли кожна людина носитиме із собою електронний блокнот, що є комбінацією плаского дисплея з мініатюрним радіоприйомопередавачем. Набираючи на клавіатурі цього блокнота потрібний код, можна буде у будь-якому місці на нашій планеті викликати з гігантських комп’ютерних баз даних будь-які тексти і зображення, зокрема динамічні». Ці слова із книжки Віктора Глушкова «Основи безпаперової інформатики», виданої 1982 року, громадянам СРСР видавалася далекою фантастикою.
Насправді ще у 1964 році київські кібернетики запропонували створити праобраз сучасного інтернету — загальнодержавну автоматизовану систему збирання і обробки інформації для обліку, планування та управління народним господарством (ЗДАС). Однак проти цього повстали директори великих підприємств і чиновники найвищого рангу, які відчули загрозу незамінній для них адміністративній системі управління, й навіть ідеологи та кадебісти. Перші усвідомлювали, що точна статистика засвідчить ущербність господарювання по-радянськи, а другі прагнули тотальної секретності, яку знищувала ЗДАС, дозволяючи у режимі реального часу стежити за роботою всього народногосподарського комплексу.
Світ досі впевнений, що перші персональні комп’ютери з’явились у США, хоч насправді створена 1965 року в Києві машина для інженерних розрахунків (МІР) фактично стала прообразом звичних нам нині комп’ютерів. Це єдина радянська ЕОМ, яку закупили США. Звісно, не для використання за прямим призначенням, а для вивчення, щоб створити власні персональні комп’ютери.
Однак звинувачувати американців у підступності підстав немає, бо в СРСР техніка типу МІР не мала жодних перспектив. Тут навіть друкарські машинки обліковували у КДБ, а в реальність існування побутових пральних машин-автоматів вірили лише ті, хто мав змогу побувати на Заході.
За сталінських часів кібернетику вважали лженаукою, яку офіційно іменували «продажною дівкою імперіалізму». Лише прорив у космос, забезпечений генієм Сергія Корольова, змусив усвідомити, що без потужних обчислювальних машин цій галузі не обійтися.
Головним кібернетиком країни став Віктор Глушков, завдяки таланту і новаторським ідеям якого Київську лабораторію обчислювальної техніки і прикладної математики АН України в 1957 році реорганізували в Обчислювальний центр АН УРСР. На його базі 1962-го заснували Інститут кібернетики, який став всесоюзним центром розв’язання теоретичних і практичних завдань новітньої наукової галузі. Як і київський завод «Електронмаш» — флагман з випуску розроблених українськими науковцями ЕОМ, що їх використовували насамперед у військовій галузі.
Віктора Глушкова вважають росіянином, хоч його батько етнічний українець, а шкільні роки майбутнього кібернетика, якого за любов до математики однокласники прозвали Алгеброю, пройшли у місті Шахти, яке до 1923 року належало до України. Не дивно, що видатний вчений любив українські пісні й називав створені під його керівництвом обчислювальні машини дорогими для нього іменами: «Київ», «Дніпро», «Україна». І першу в СРСР Енциклопедію кібернетики не лише видрукувано в Києві, а й написано рідною для радянських кібернетиків українською мовою.