Командир роти вогневої підтримки штурмового полку «Сафарі» об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» Микола Гринчук з позивним «Росомаха» і водночас чемпіон світу та майстер спорту міжнародного класу переконаний, що на війні фізична підготовка бійців має бути в пріоритеті. 

Свідомий вибір українця

Після служби в армії Микола всерйоз захопився спортом та долучився до місцевої команди футбольних фанатів «Тернопільські ниви» і став одним з її засновників. Саме цей досвід став для нього поштовхом для продовження спортивної кар’єри. Він брав участь у кубках та чемпіонатах України і зрештою навіть отримав призове місце на чемпіонаті світу в Португалії. А також виконав норматив на розряд майстра спорту міжнародного класу. 

2014 року, після Революції Гідності, пріоритети у Миколи Гринчука змінилися і він долучився до одного з добровольчих батальйонів, а невдовзі — до бойового підрозділу, який виконував бойові завдання на Донеччині у селищі Піски. 

«Так склалося, що все моє життя — це боротьба. На міжнародних спортивних змаганнях я завжди тримав прапор України. Коли ж підступний ворог напав на нашу державу, я як свідомий громадянин чітко знав, що обов’язково повинен відразу стати на захист України», — каже «Росомаха».

За словами бійця, зараз йому соромно за тих спортсменів, які, маючи гарну фізичну та психологічну підготовку, чогось так і не приєдналися до війська.

«Є люди фізично слабкі чи чоловіки старшого віку, які прагнуть воювати за свою країну. Слід зазначити, що далеко не все залежить від фізичної сили. Адже у цій ситуації значно більше стає у пригоді сила духу. Коли ж я поїхав на війну, ніхто з моїх знайомих, близьких та рідних не знав про це. Певен, вони б, звісно, схвалили мій вибір. А я переконаний: якби з якихось причин не зробив цього, то це вже був би зовсім не я. І мені потім після такого вчинку було б надзвичайно тяжко жити із цим тягарем», — розповідає Микола.

За деякий час «Росомаха» повернувся в цивільне та спортивне життя. За його словами, він їздив на ротації і брав участь у змаганнях з фрі-файт — бойового мистецтва контактних єдиноборств. 

«До речі, один чемпіонський пояс якраз виграв, коли приїхав із фронту. Майже не готувався, але приїхав з війни голодний до змагань, і мені вдалося перемогти. Я тоді провів за один вечір відразу два бої. Ще така деталь: коли їздив за кордон, завжди возив із собою прапор України. Коли вигравав на міжнародних змаганнях, піднімав його і пишався тим, що я українець», — згадує чемпіон світу.

Коли ворог нападає на твоє, його треба захищати

Повномасштабне вторгнення рф в Україну, за словами Миколи Гринчука, для нього не стало несподіваним. 

«Я ще раніше вважав, що рано чи пізно, але це неодмінно станеться. На той час я отримав шанс виїхати із країни, оскільки виховую трьох неповнолітніх дітей. Але, повторюю, не знаю, як би із цим далі жив і що дітям своїм сказав би, коли вони виростуть. Моїй сім’ї важко було тоді й зараз важко. Я неабияк сумую за ними», — зітхає захисник України. 

Миколині діти пишаються татом, а він твердо знає, що коли ворог нападає на твоє — треба захищати. 

«Моє — це моя сім’я. Це найдорожче, що в мене є. Моє — це моя Батьківщина, яка стала другою матір’ю», — підкреслює батько трьох дітей. 

До об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» Микола Гринчук приєднався з перших днів створення підрозділу. Своїм вибором цілком задоволений, але вважає, що коли йдеться про захист Батьківщини, немає жодної різниці, в якому підрозділі боєць несе службу.

«Росомаха» зауважує, що про людину можна багато чого дізнатися на фронті.

«Уже переконався: у моєму підрозділі служать найкращі з найкращих. Це люди, які люблять свою професію і сумлінно виконують свою роботу. Чесніть, порядність, відповідальність — ці всі риси є в наших бійців», — запевняє він. 

Що стосується фізичної підготовки військових, то, на думку Миколи, на війні вона має бути у пріоритеті, і саме тому командир підрозділу всіляко заохочує побратимів до занять спортом. 

«Спорт тебе дуже дисциплінує, а коли є група осіб, то ти маєш працювати в команді і нести відповідальність за інших людей. Коли в тебе немає нормальної фізичної підготовки, тобі буде дуже важко. Я, наприклад, гранатометник. Мені доводиться носити рюкзаки вагою 50 кілограмів з боєкомплектом, водою — з усім, бо ми заступаємо на багато діб», — розповідає майстер спорту міжнародного класу. 

А коли до підрозділу «Росомахи» приходять нові бійці, їм зазвичай організовують навчання, максимально наближені до реального бою, щоб хлопці могли повною мірою адаптуватися фізично і психологічно. Командир заохочує обмін досвідом серед військових.

«Я з радістю готовий передати свій досвід, а хто має більше знань, також із задоволенням прийму ці навички. У нас одна мета: перемогти ворога і зберегти наші кордони», — підкреслює захисник України. 

Воїна ображає думка людей про те, що поліцейські начебто не воюють, особливо в ті моменти, коли під час виконання бойового завдання гинуть його побратими. 

Командир «Росомаха» мріє, щоб війна закінчилася, хоче повернутися додому, до сім’ї, почати власну справу, відвідувати спортивні зали, спів працювати з молоддю й ділитися досвідом. Але зараз його життя — на фронті разом з побратимами.