У Анседонії (центральна Італія) кілька років тому виявили поховання римлянки кінця I - початку II ст. н.е. Їй було 18-20 років, і, судячи по кераміці, двох золотих сережках, золотій шпильці і трьох перстнів з геммами, вона походила з багатої сім'ї. При цьому кістки римлянки розповіли про цілий "букет" патологій, які могли б бути ознакою целіакії – порушення травлення, викликаного продуктами з глютеном.
Симптоми целіакії римські лікарі Аретей з Каппадокії і Целій Авреліан описували саме в I ст. н.е., тому хвороба римлянки цілком вписується в контекст. Але настільки древніх матеріальних свідчень целіакії ще не було. Саме тому скелетом римлянки зацікавилися вчені з римського університету Тор Вергата і археологічного департаменту Флоренції. Вони вирішили вивчити зубний камінь похованої. Несподівані результати цієї роботи опубліковані в журналі Archaeological and Anthropological Sciences.
Зубний камінь – це мінералізованих наліт, який добре зберігається через століття і навіть тисячоліття. Він складається з неорганічних солей і органічних сполук, які залишаються на зубах від їжі. Завдяки цьому можна визначити, чим харчувалася людина і який спосіб життя вона вела.
Аналіз зубного каменю римлянки з Анседонії показав, зокрема, що вона дійсно їла продукти, багаті глютеном (наприклад, ячмінь або пшеницю). Судячи з усього, вона була схильна до хвороби генетично, і тому так рано померла. Цікаво, що дівчина намагалася вилікуватися, і в зубному камені знайшли не тільки сліди рослин, характерних для Середземноморського басейну, а й маркери коренів куркуми і женьшеню – ендеміків зі Східної Азії. Це не тільки підтверджує інформацію про контакти між Римською імперією та Китаєм, а й означає, що римляни знали і користувалися знаннями східної медицини.
Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»