.jpg)
Він щойно розпочав свій 89-й рік життя: 18 листопада Ельдарові Рязанову виповнилося 88. А вночі 30 листопада він уже пішов від нас, залишивши в історії вагому творчу сторінку — майже 30 першокласних фільмів, більшість із яких стали класикою. «Карнавальна ніч», «Стережись автомобіля», «Іронія долі, або З легкою парою», «Службовий роман», «Гусарська балада», «Гараж», «Жорстокий романс»… Вони розповідають про різний час, у них різні конфліктні ситуації, але там підлість названо підлістю, а честь — честю.
У нього боліло серце. Останні роки фізично, а протягом життя — за все, що робив, і за те, що відбувалося навколо. Усе, що він казав з екрана, було правдою, а її треба було пробивати через тоталітарні грати. На щастя, він був з нами довго: успішний кінорежисер, сценарист, драматург дарував вдячній публіці картину за картиною, які одразу ставали хітами переглядів. І в кожному — розсип талантів. Він умів їх відкривати, потім плекати, показуючи багатогранність, запрошуючи на несподівані для начебто сталого акторського амплуа ролі.
Він був доброю людиною, бо тільки люди з такою вдачею можуть одночасно смішно і лірично розповісти історію, яка бере за душу і змушує співпереживати.
Своїми фільмами він завжди був в опозиції до несвободи і тим самим за тотального одобрямсу давав ковток свіжого повітря всім, хто його потребував. Він не зрадив своїх переконань і нині, коли, за словами однієї зі своїх улюблених актрис нашої землячки Лії Ахеджакової, «Росія далі скочується в часи СРСР, причому найстрашніші часи». Він був серед тих, хто відкрито засудив анексію Криму й російську воєнну інтервенцію на Донбасі.
Хочеться процитувати й такі його слова: «Я очень многие поступки Ельцина одобряю. Но единственное, что я не могу ему простить, это то, что он назначил такого преемника, который, во-первых, просто поднял опять, так сказать, то, что было отодвинуто историей, — слой этих жадных, страшных, темных людей, которые представляли у нас самые страшные, злые силы, за которыми стоят толпы казненных, окровавленных и так далее. Вот чего я простить ему не могу, к сожалению».
А цей вислів режисера я назвала б «о родине и о себе»: «Русские, если почитать фольклор, всегда хотели получить все, сразу и много и при этом не работать. Русские сказки — это и есть, к сожалению, национальная идея. Менталитет, который, мягко сказать, симпатии не вызывает. Лучшие люди в России всегда существуют вопреки ему».
В Ельдара Рязанова було багато відзнак і нагород. Гадаю, найвища з них не матеріальна, а та, що, попри кордони, які розділяють країни, у величезного огрому людей, які їх населяють, у мить, коли вони почули звістку про його відхід в інші світи, защеміло серце. Це трапляється тоді, коли від нас іде близька людина. Режисер пояснив би свій стан так: «Когда я снимаю фильмы, мне просто некогда болеть. Как только фильм кончается, болезнь и хвороба начинает выползать из всех щелей. Поэтому для меня — это рецепт только для меня — мне надо все время работать».
Він просто перестав знімати фільми.