У Кривоозерському районному історико-краєзнавчому народному музеї, що на Миколаївщині, експонується виставка унікальних зразків народної творчості ХІХ—ХХ століть — українських вишитих рушників. Окремо на виставці представлена й колекція вишитих давніх українських рушників з народного музею села Курячі Лози. Директор цього музею Ольга Столяр розповіла про рушники, яким уже понад сто років. Серед них і вишитий ще 1914-го року. В таких рушниках майстрині в узорах зберегли прадавні магічні знаки, а також зобразили півнів і курей, як символ назви свого села. На ще одному рушнику чітко вимальовується образ «дерева життя», — три покоління (батьки, діти, внуки), де головними кольорами є червоний і чорний.
Голова Кривоозерської райдержадміністрації Олексій Мірошниченко, який був серед відвідувачів виставки, наголосив: «Вишитий рушник у нашій країні посідає особливе місце, адже це один із символів України. У колоритних орнаментах вишиваних рушників — відбиток культурної пам’яті народу. Саме тому вони мають особливе значення в культурній спадщині українців». Продовжила розповідь про традиції українського рушника екскурсовод музею Світлана Лохаївська. Вона зазначила, що рушник — це дорога життя, початок рушника — народження, кінець — завершення життєвого шляху. Тому в нашого народу до рушника особливе ставлення.
Цікаву колекцію презентувала директор народного музею села Мала Мечетня Людмила Березка. Вона розповіла про рушники як неодмінний атрибут народного побуту, весільної обрядовості. «Мабуть, у всьому декоративному мистецтві немає іншої такої речі, яка сконцентрувала б у собі стільки різноманітних символічних значень. На рушниках відображені орнаменти, пов’язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. Орнаменти — це народна пам’ять про життєдайні сили землі та сонця».
Продемонструвала Людмила Іванівна і рушники 60—70-х років ХХ століття, які вже вишивали різнокольоровими нитками. Особлива увага до весільних, вишитих парами птахів, що символізують вірність. Один з таких — рушник, якому понад сто років, належав рідній бабусі Людмили Березки. А в селі Тридуби також вишивали рушники з птахами, де були парні соловейки, синички, жайворонки, не лише як провісники весни, а як Божі птахи, які несуть нове і щасливе життя.
Однією з майстринь сучасної української вишивки, яка досконало оволоділа різними видами техніки, була Неля Сорока з села Гойдаї. Нині багато робіт майстрині зберігається в районному музеї. Зокрема в головному залі — вишите Нелею Сорокою панно «Заповіт» Т. Г. Шевченка та два рушники.