Вихованим на розповідях російських істориків про розорення татаро-монголами православних храмів, нам важко повірити, що Чингісхан заборонив принижувати віру інших народів та руйнувати і грабувати чужинські храми. Однак у Київській Русі церкви традиційно були ще й фортецями, у яких ховалися люди, а воїни-захисники стріляли в нападників із вікон-бійниць культових споруд. Саме це призводило до зняття табу на штурм храмів, хоча величезна кількість стародавніх церков, які збереглись у колишніх столицях руських князівств, засвідчує, що татаро-монголи шанували чужі святині.
Зовсім інакше поводився 1169 року в захопленому ним Києві православний князь Андрій Боголюбський, викрадена яким у киян-русичів ікона Вишгородської Богоматері нині відома світові під назвою «Владімірської». За розповідями очевидців, загарбники «обдирали церкви від ікон, книг, риз, забирали дзвони, а храми палили, християн убивали». Літописи засвідчують, що навіть вояки Батия не так затято нищили Київ, як перший володар Московії.
Для татар, які після зникнення Золотої орди прийняли іслам, терпимість до чужої віри вже перестала бути законом. Саме від їхніх рук у 1678 році загинув настоятель канівської обителі Макарій. Він народився у древньому місті Овручі на сучасній Житомирщині. Життєпис преподобного мученика засвідчує, що очолюваний ним у рідному місті монастир не посміли розорити навіть татари, проте це зробили брати по християнській вірі — католики і уніати.
Після цього Макарій став настоятелем у Каневі, де татари, які прийшли допомагати Юрку Хмельницькому від’єднати Україну від Росії, вже не пощадили Макарія, вимагаючи від нього золото й інші багатства, нібито сховані у храмі. «Мої скарби на небі, бо на землі не збирав, не ховав я нічого», — відповів катам архімандрит.
Фактично Макарія вбили не за віру, а через банальну жадобу, не повіривши, що у канівському храмі немає ні золота, ні срібла. Не інакше як бусурманам не вкладалося у голові, що православні священики справді здатні служити Богу, а не жити у розкоші, як нинішні ієрархи церкви з їхніми престижними автомобілями, не особливо переймаючись бідами довіреної святим отцям пастви.
Уже в часи войовничого атеїзму більшовики наслідували приклад татар, грабуючи і «вибиваючи» (у прямому значенні слова), як рекетири, попівські і церковні скарби. До речі, зразком для ленінців у цій злочинній справі стала прославлена у Росії імператриця Катерина ІІ: проведена нею 1764 року секуляризаційна реформа була банальним відбиранням церковного майна та переведенням священнослужителів у ранг чиновників у рясах.
На відміну від татар, які буквально за сто років перед цим відрубали Макарію голову і пограбували канівську обитель, «богобоязлива» і «христолюбива» блудниця і вбивця власного чоловіка діяла значно жорстокіше. Це за її наказом живцем замурували у казематі фортеці митрополита Ростовського Арсенія (Мацієвича), який протестував проти секуляризації. Причому проведеної не в інтересах держави, а для оплати хтивих забаганок Катерини ІІ, яка подарувала Святогірську лавру з усіма її землями і багатствами коханцю Григорієві Потьомкіну.
На відміну від преподобномученика Макарія, канонізованого ще 1688 року, священномученика Арсенія Московська церква проголосила святим аж у 2000 році. Хоча чи не єдина відмінність між ними — першого вбили татари, а другого замучила імператриця Росії.