Лора ВОВК
для «Урядового кур’єра»
Ось як! Та ти немов золота блищиш. Так, наче сонечко зійшло! То ось ти, виявляється, яка! Копієчка! А сонце ж бо — сила, в сонці — життя! Виявляється, що й ти — маленьке життя. А може, ти й є саме життя! Можливо, в тобі її суть та коріння! Ось на чому тримається життя на землі! На копієчці. Маленькій непомітній копієчці...
Трагедію цілого покоління радянського часу, окутаного «золотою лихоманкою», яку спричинили брак грошей та скрута, невибагливість до життя намагається донести 167 сторінками книжки «Генерал Акайчиков» письменник, заслужений журналіст України Микола Свинтицький. Автор в образі головного героя Івана зумів поєднати різні людські характери й діаметрально протилежні прагнення. Його походеньками, подеколи жорсткими, примітивними й хтивими, просякнута вся історія тогочасного людства.
Сила Івана в його кмітливості — в умінні накопичувати гроші. Однак для чого саме, герой здається, не розуміє. Затиснувши в міцні лещата сім’ю, він тиранічними діями нав’язує ідеологію: не витрачати, а лиш складати в «банку» копійку до копійки. І таки вибивається в люди. Робота у тайзі лісником змушує його переглянути життєві цінності — слід покладатися на самого себе, тож «робити капітал». Ці думки приводять його до адміністративної роботи у московському сортирі. Там кар’єра героя розвивається бурхливо: йому вдається, зокрема й завдяки налагодженню комунікації з відвідувачами літер «М» та «Ж», бути на гребені хвилі. За кілька років — вчасно обміняти надбане на долари, потім придбати 25 квартир.
Наш герой дивує невгамовним норовом і подружніми зрадами. Нелогічна поведінка перемежовується з апатією. Однак у суспільстві — о, диво! — нашого героя всі розуміють. Бо він віддзеркалює хтиві бажання більшості.
Невдовзі з усіх лікарень лише психіатрична відкрита до діалогу із цим дивакуватим чоловіком. Та саме вона зачиняє перед ним двері на свободу. Герой із діагнозом шизофренія лежатиме там до кінця своїх днів. І тепер психічнохворі його не розуміють. Тут він зайвий, чужинець.
Де ж гроші? У злодіїв. У лікарів, яким виклав на стіл душу наш герой. Його копійки складені у труні у власній оселі. Його душа не на небі, але, сподівається автор, з Богом...
Лише наприкінці книжки читач починає розуміти головну думку автора: гроші — абсолютне зло! А в душі не залишилося місця для Бога. Людським серцем керують зиск, прибуток, жадоба. В нашому житті є речі, які не можна ні придбати, ні виміняти: любов, совість, чесність, дружба, порядність. Та суспільству це ні до чого.