ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Профорієнтаційна робота — дієвий засіб проти безробіття
Керівник Житомирського обласного центру зайнятості Ігор Іщенко не втомлюється нагадувати, що немає необдарованих людей, є працівники, що помилились із вибором професії, бо за будь-яких обставин справжній фахівець не залишиться незатребуваним на ринку праці. Отож допомога підліткам і молоді у прийнятті одного з найважливіших у їхньому житті рішень — чи не головний пріоритет служби зайнятості у роботі з цим контингентом наших співвітчизників.
Чим ближче, тим краще?
На Житомирщині цього року профорієнтаційними заходами охоплено майже 26,8 тис. вихованців загальноосвітніх навчальних закладів. Зрозуміло, що першочергову увагу приділяли випускникам, з понад 90% яких вели профорієнтаційну роботу. Причому рівень охоплення нею сільських школярів навіть вищий (біля 99%), ніж у містах.
За участі служби зайнятості вже проведено 4 великомасштабні акції «Випускник», 16 ярмарків професій, кілька десятків екскурсій на великі підприємства, 33 презентації професій, 42 дні відкритих дверей, 548 тематичних уроків для старшокласників та майже сотню виїзних профорієнтаційних акцій у віддалених та малокомплектних школах області.
Істотну допомогу в об’єктивній оцінці особистих здібностей та пошуку підхожих характеру кожного професій забезпечують встановлені у 379 навчальних закладах профорієнтаційні термінали, завдяки чому справді доленосний вибір стає більш осмисленим і виваженим. До цих заходів активно долучаються педагоги і батьки, для яких лише цього року проведено 68 методичних та приблизно сотню профінформаційних семінарів.
Отож є всі підстави для законної гордості за масштабний обсяг робіт, здійснених службою зайнятості. Натомість її працівники із власної ініціативи провели інтернет-опитування, щоб краще оцінити результативність профорієнтаційних заходів. Отримані результати приємно порадували і трохи спантеличили.
Зокрема найменш значущим чинником (майже 2%) у виборі майбутньої професії серед респондентів стала її… престижність і високооплачуваність. З одного боку, це свідчить, що молодь стала прагматичнішою і вже усвідомлює, що зірками юриспруденції, бізнесу чи мистецтва стають одиниці. Та, з іншого — потенційна згода працювати за мізерну зарплату — далеко не найкраща риса молодих представників європейського не лише за територією проживання народу.
Не менше дивує, що тільки 12% респондентів готові враховувати під час вибору професії перспективи подальшого працевлаштування і лише 19% опитаних вважають, що робота має відповідати їхнім здібностям. Неважко спрогнозувати, що за такого підходу в Україні ще довго працюватимуть лікарі й учителі, які тихцем ненавидітимуть свою професію, а народ представлятимуть депутати, байдужі до його долі.
Та особливо спантеличує, що найбільш вагомим (29%) аргументом вибору майбутньої професії стала «наближеність навчального закладу». Фактично кожен третій респондент готовий вступити до місцевих коледжів і вишів, щоб не мати додаткових витрат навіть заради омріяної чи ексклюзивної професії.
Професія кухаря — серед найпотрібніших. Фото автора
На дзеркало не ображаються
Замість того, щоб звинувачувати молодь у приземленості, фахівці служби зайнятості ставлять далеко не риторичні запитання: чи багато шансів навіть у найобдарованішого випускника сільської школи потрапити до престижного столичного ВНЗ на бюджетне місце, а в батьків потенційного студента — оплатити найм ліжко-місця у приватному житловому секторі та інші витрати своєї дитини?
Отож не випадково доводиться постійно нагадувати, що вибір майбутньої професії диктує осмислене поєднання трьох головних чинників: хочу, можу і треба. Причому якщо перші два залежать від особистих здібностей конкретної людини, то попит на фахівців диктує його величність ринок.
Саме з урахуванням його вимог слід сто разів подумати, перш ніж обрати досі популярні професії юриста, економіста, фінансиста, менеджера. Не секрет, що цим фахівцям дедалі важче знайти перше робоче місце за спеціальністю. Натомість дипломовані інженери, технологи, будівельники стають дедалі потрібніші на ринку праці, а сусідство Житомирщини зі столичною областю створює додаткову конкуренцію, що стимулює зростання зарплат у промисловості й будівництві для запобігання міграції робочої сили.
Якщо ще кілька років тому був величезний попит на кухарів, перукарів, барменів, офіціантів, то нині, як констатують у службі зайнятості, ситуація починає змінюватися. Вакансії у сфері послуг ще залишаються, однак рівень зарплат у цій галузі відносно низький. Отож на часі обирати між гарантованою зайнятістю за мінімальних доходів та дедалі перспективнішими робітничими професіями у промисловості й будівництві. Тут дедалі відчутніший «голод» як на електрозварників, верстатників, мулярів, так і на традиційно жіночі спеціальності малярів, операторів панчішно-в’язальних машин, швачок, працівниць харчової галузі.
Чи всім потрібна вудка?
Нині для декого ще не втратила ореолу романтичності робота охоронця чи власника рундука на базарі, яку вважають на порядок престижнішою, ніж працю вчителя, інженера чи робітника. Ось лише в епоху Інтернету та відкритості кордонів нескладно дізнатися, що на Заході шкала професійного успіху трохи інша, і спрогнозувати, що ми теж прийдемо до неї.
— Не варто вчитися лише заради диплома, — переконаний Ігор Іщенко. — Однак не вчитися — ще більший гріх, що наочно доводить саме життя. Так, упродовж липня-вересня цього року до служби зайнятості звернулося вже удвічі менше випускників ПТУ і ВНЗ, ніж торік. Причому майже чверть із них вдалось оперативно працевлаштувати. Тимчасом як серед випускників шкіл, яким ми допомагаємо у пошуках роботи, цей показник на рівні 14%. Образно кажучи, знання та готовність учитись — це вудка, що не дає пропасти у житті. Головне — правильно її підібрати за своїм хистом і здібностями на користь собі й суспільству, в чому завжди допоможе служба зайнятості.