60-річчя творчої діяльності визначного українського музикознавця Степана Йосиповича Лісецького спонукає нас, музикантів, із вдячністю нагадати про його невтомну різнобічну працю в багатьох напрямах національної культури. Бо хто з музикантів не знає наукової праці «Риси стилю творчості Кирила Стеценка», монографій «Лев Миколайович Ревуцький»,«Хоровий диригент Семен Дорогий», «Класицизм — провідний творчий напрямок в українській музиці другої половини ХVІІІ — початку ХІХ століття» і ще багато розвідок, статей та радіопередач про музику.
Усе почалося 1955 року, коли Степана Лісецького направили викладати до Хустської дитячої музичної школи.jpg)
на Закарпатті. Тим часом успішне закінчення Київської консерваторії у 1963 році і вступ до аспірантури розширило сферу його діяльності.
Але виховання молодого покоління цікавило його так само: він робив спроби поліпшити викладання деяких шкільних дисциплін. У 1979 році Мінкультури затвердило навчальну програму Степана Лісецького з української музичної літератури для дитячих музичних шкіл. Паралельно науковець працював над посібниками з цієї дисципліни.
Згодом автор написав «Українську музичну літературу» для 6 і 7 класів (обидві надруковано у 1993 році). Це були перші посібники з української музичної літератури для дитячих музичних шкіл. Важливо, що С. Лісецький, уже тоді кандидат мистецтвознавства, сформував концепцію цієї навчальної дисципліни. Вона полягає в тому, що автор прагнув охопити як український фольклорний матеріал, так і твори українських професійних композиторів ХVІІІ—ХХ ст.
З 1980-х років С. Лісецький перейшов на викладацьку роботу до Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Він викладав музично-теоретичні й музикознавчі дисципліни. Пригадується, що С. Лісецький запросив на екзамен з гармонії, який проходив у формі наукової студентської конференції, композиторів
М. Каландьонка, В. Пацукевича і автора цих рядків. Студенти зачитували наукові доповіді, а виступи супроводжували грою на фортепіано. Після університету імені М. Драгоманова педагогічну діяльність С. Лісецький продовжив у академії керівних кадрів Міністерства культури і мистецтв, у Київському університеті імені Бориса Грінченка, де він працює досі. Передовсім помітна у педагогічній роботі С. Лісецького турбота про професійний рівень викладання навчальних дисциплін з історії української та закордонної музики, гармонії та сольфеджіо, а також належний фаховий рівень знань студентів.
Це постійні роздуми над удосконаленням викладання навчальних дисциплін, пошуки нових методів роботи. Серед найновіших наукових статей
С. Лісецького, датованих 2015 роком, — «Українське музичне Відродження: композиторська творчість, виконавство, музична освіта», «Інтерпретація українських класичних романсів народним артистом України Ф. Мустафаєвим», «Фортепіанні твори А. Кос-Анатольського в інтерпретації Марії Крушельницької» тощо.
Петро ПЕТРОВ-ОМЕЛЬЧУК,
голова Провідної ради Національної ліги українських композиторів