Кожен, хто рятував євреїв під час Голокосту, наражав на смертельну небезпеку себе і рідних, адже німецькі окупанти карали за це розстрілом. Тому навіть одне збережене життя було подвигом, а уродженка Черкащини Олександра Шулежко прихистила в роки війни щонайменше 25 єврейських дітей, видаючи їх за етнічних греків, вірмен і татар.
Жінці, якій дивом вдалося влаштуватися нянею в дитячому садочку в Черкасах, вистачало власних проблем. Однак після початку війни і окупації міста німцями саме Олександра Шулежко стала ініціаторкою створення притулку для сиріт. Він прихистив понад сотню дітей, чверть із яких були євреями.
Олександра ризикувала не тільки власним життям, адже разом з нею жили дві доньки, яких розстріляли б разом з матір’ю. Лише дивом обман не розкрився, адже місцеві поліцаї, серед яких особливою активністю відзначився Руднєв, не раз писали доноси про переховування у притулку євреїв.
Радянські визволителі віддячили Олександрі Шулежко звинуваченнями у «пособництві окупантам». Її вихованців відібрали, розподіливши по різних сиротинцях і заборонивши спілкуватися зі злочинницею, старший син-танкіст якої згорів у бойовій машині під час боїв за Ленінград у 1942 році.
Єдиною роботою, на яку вдалося влаштуватися фахівцеві з педагогічною освітою і знанням кількох іноземних мов, стало місце у реєстратурі центральної міської поліклініки. Та навіть тут вона не могла пройти повз чуже горе, здавши за життя понад 150 літрів крові та двічі ставши Почесним донором СРСР. Ще одним стимулом була мізерність зарплати, через яку навіть символічна винагорода за донорство не була зайвою. Згодом її доньки сказали: «Ми вивчилися на маминій крові».
Лише у 1968 році з Олександри Шулежко зняли тавро зрадниці, взявши до уваги свідчення підпільників про її допомогу руху опору. 1985-го її разом з іншими учасниками бойових дій нагородили орденом Вітчизняної війни.
Шокує, що звання Праведника світу за врятування 25 життів євреїв ізраїльський фонд «Яд Вашем» присвоїв померлій у 1994 році черкащанці аж 11 червня 1996-го. А на землі обітованій з оперативністю, що вражає, продукують гучні заяви про вияви антисемітизму серед українців і голослівні звинувачення УПА у переслідуванні євреїв.
Зрозуміло, що серед кожного народу є виродки, однак в Україні, на відміну від Данії, послові Ізраїлю немає потреби закликати євреїв заради їхньої безпеки «не вдягати кіпу і таліт доти, поки вони не ввійдуть у синагогу, не носити національний головний убір, а також прикраси у вигляді зірки Давида і голосно говорити івритом на жодній з вулиць Копенгагена».