Якщо відвідаєте село Капустине на Черкащині, то його жителі розкажуть вам, що давним-давно на березі невеликої річки оселився козак. Розчистив ділянку землі й почав вирощувати капусту. Частину врожаю продавав, але більше квасив і зберігав у дубових бочках. І пригощав нею побратимів із Січі, які частенько до нього навідувалися. Вони й прозвали його Капустою. Поступово навколо обійстя почали селитися інші люди, а село назвали на честь козака.
Щоправда, інших легенд теж не бракує. Як і розповідей про вітряки, яких у селі було кілька. Під час Другої світової вцілів лише один, який стоїть і досі. Але настільки занепав, що, здається, от-от розсиплеться.
Ремонтом вітряка одразу після війни займалися брати Дівухи: Авраам, Марко і Василь. Марко, пригадують старожили, був останнім у селі мірошником. Нині впадає в очі занедбаний стан споруди, її майже повністю зруйновано. Унікальна культурна пам’ятка народної архітектури нашого краю може просто розвалитися в будь-який момент.
Місцевий краєзнавець і громадський активіст Костянтин Лопатін вирішив узятися за її ремонт. Однак зрозумів, що потрібна серйозна підмога. Звернувся до відділу культури і туризму райдержадміністрації, зацікавленість виявили й місцеві підприємці. Уже долучилися до справи Василь Колісник, Олександр Хорват, Олександр Власенко, Володимир Пасєка.
І хоч давно немає серед живих братів Дівухів, жителі села сподіваються, що пам’ять про минулу епоху житиме не тільки у фотографіях і легендах, а й у реальній споруді, яку взялися відновити всією сільською громадою.
Як свідчить відомий на Черкащині історик Назар Лавріненко, не кожен район може пишатися вітряними млинами на своїй території. Краєзнавці кажуть, що в області їх близько двох десятків. По чотири в Чигиринському й Шполянському районах. Багато з них потребує капітального ремонту та реставрації. Лише деякі ще придатні до повноцінної роботи, приміром, вітряки в селах Теклине Смілянського району, Івківці й Стецівка Чигиринського, Жовнине Чорнобаївського районів.
Як вважають фахівці, доцільно взяти під ретельну охорону держави всі вцілілі вітряні млини як пам’ятки народної архітектури та побуту регіонального значення, реставрувати їх. Громадський рух за відновлення вітряних млинів, який кілька років тому розгорнувся на Черкащині, не має згаснути, адже від цього залежить доля цих безцінних пам’яток.
…Якщо вам пощастило бачити, як могутньо крутить крилами вітряк, ви ніколи цього не забудете. Будівництво вітряків, їхню роботу оспівано в піснях, легендах, переказах, вітряки часто малювали художники. Їх ставили на пагорбах, на околицях села або в полі. Як згадують старші люди, вітряків могло бути й по кілька десятків. Вони були місцем, де збиралася сільська громада для обговорення різних питань, якнайдалі від ока сільської влади. Любила бувати тут молодь — водила веснянки, влаштовувала різні забави. Вітряки створювали особливий колорит наших сіл, польових доріг. Біля них подорожні відпочивали, за ними відмірювали дорогу. Це були своєрідні сторожові вежі. Рухаючи крильми, вони ніби злітали в небо, а в нерухомому стані були втіленням величного спокою.
Старші люди пам’ятають роботу вітряка, неповторний запах свіжого борошна і мельника, всього припорошеного, від чого він здавався якимось особливим, не таким, як усі люди. Його слово було законом, із ним ніхто не сперечався, ніколи не сварився. До вітряка з’їжджалися возами із зерном, приходили з клунками селяни з навколишніх сіл, завжди тут була черга.