Відбудову зруйнованої інфраструктури Донбасу гальмують насамперед не в Києві (саме таку думку тут прийнято поширювати), а на місцях. Маючи досвід роботи у бюджетних комітетах, залучив колег, із якими прикинули, що цього року зможемо відшукати для області приблизно 3 мільярди гривень для використання і реалізації інфраструктурних проектів. Цей ресурс не просимо у Кабміну, а знайшли на Донеччині й хочемо задіяти його для відновлення місцевої інфраструктури. Керівникам міст і районів залишається тільки підготувати відповідні проекти, але вони поки що не поспішають це робити. Наголошую, що заміну 100 метрів труб не пропонувати. Якщо братися за комунальне господарство, то слід відновити повністю водогін, щоб не повертатися до цієї проблеми 40 років.
Дуже прикро, що, маючи чималі кошти, керівні донеччани не знають, як їх краще використати. Наприклад, хтось пропонує відремонтувати дитячий майданчик. А інший каже, що вже витратив на інфраструктуру багато грошей, зробив усе-все, тому в нього тепер не повинно бути таких проектів. Та це не провина, а біда таких людей.
Інтерв’ю з Павлом ЖЕБРІВСЬКИМ читайте тут