Вона називається «Golden piton» («Золотий крюк»), її вручають за найвищі досягнення в альпінізмі та скелелазінні. Цього року її отримали черкащани Михайло Фомін і Микита Балабанов за сходження на пік Талунг (7349 м) у Гімалаях.
Про цю вершину вони мріяли давно і ретельно готувалися до сходження. Постійні тренування, в яких переважає біг, — східцями, на швидкість, а також загальна фізична підготовка, лазіння на руках та з льодовими інструментами тощо. Що вища гора, то більша питома вага бігу. До поїздки почали готуватися за півроку з постійним збільшенням обсягу та інтенсивності навантажень. Чимало часу займали зокрема аеробні тренування, адже вони потрібні, коли передбачається велика висота й перепади.
Наприкінці жовтня минулого року вони розробили маршрут і створили його карту. «Нинішні альпіністи роблять підйоми надзвичайної технічної складності на нижчі піки на Алясці, в Патагонії, Азії. Та якщо ви піднімаєтеся в розрідженому повітрі на висоту майже 7000 метрів в умовах браку кисню, відчутних морозів, з важким спорядженням і громіздким одягом, кожен крок робити набагато складніше. Ось чому сходження на 7349-метровий Талунг у східному Непалі, здійснене двома українськими альпіністами, стоїть вище за всі інші альпіністські сходження в 2015 році», — пише Climbing magazine.
Загалом на експедицію витратили близько півтора місяця, хоч саме сходження тривало шість днів.
Обраний спортсменами альпійський стиль — послідовний підйом на вершину разом з усім спорядженням — хоч і не вимагав значного фінансування, але позбавляв усіх вигод гімалайського стилю з проміжними таборами, попереднім провішуванням страхувальних мотузок, носильниками. Як сказав Михайло Фомін, експедиція була легкою, навіть суперлегкою, з мінімумом спорядження, отож і бюджет її був мінімальним. Скелелази організували все за власні кошти.
На висоті було багато непростого лазіння. Від його складності одержуєш задоволення. Порівняно з іншими гімалайськими районами на Талунгу рельєф монолітний, багато міцної криги, хоч іноді трапляється тонка. Тож попри те, що рельєф складний і крутий, лазили добре.
Як правило, вставали о п’ятій, починали сходження о сьомій, а закінчували, коли темніло. Маршрут уже класифіковано федерацією альпінізму, і йому присвоєно найвищу категорію складності — 6Б. Обидва спортсмени цілком згодні з такою оцінкою, адже за свою чималу альпіністську кар’єру нічого складнішого не виконували.
Альпіністи знають, що вершина — це тільки половина шляху, а найнебезпечніше — спуск. Але цього разу було без особливих проблем: за півтори доби вони спустилися західним схилом на льодовик.
Планів у черкаських альпіністів дуже багато. Ще хочуть випробувати себе і в Гімалаях, і в інших гірських системах: у Пакистані, Індії, Китаї, на Алясці. Красивих і складних гірських вершин на планеті, кажуть, багато. Але манять завжди ті, де ще не бував.