У поетичній спадщині Тараса Шевченка є відомий вірш «На незабудь Штернбергові», створений, схоже, експромтом не пізніше 20 липня 1840 року з нагоди від’їзду Василя Штернберга на навчання до Італії. Уважний читач помітить, що в останньому на сьогодні Повному зібранні творів Шевченка у 12 томах цю поезію вміщено у розділі «Dubia», тобто серед сумнівних творів. Ось її текст:
Поїдеш далеко,
Побачиш багато;
Задивишся,
зажуришся, —
Згадай мене, брате!
Тарас Шевченко
Чому ж літературознавці сумніваються в Шевченковому авторстві? Річ у тому, що автограф вірша нині не відомий. Підходячи до публікації науково, як і має бути в академічному виданні, упорядники мусили ухвалити саме таке рішення, хоч і були майже певні, що наведені рядки належать Шевченкові.
Василь Штернберг — Шевченків приятель, у 1840 році вони разом мешкали на квартирі в Петербурзі. Для першого «Кобзаря» він виконав фронтиспіс — офорт «Кобзар із хлопчиком-поводирем». На подарованому товаришеві примірнику збірки Шевченко і записав чотиривірш. Нині задокументовано зберігання в державних книгозбірнях і музеях, зокрема закордонних, дев’яти примірників першої поетичної збірки Шевченка, з них двох — в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка.
27-річний Штернберг помер від сухот у Римі 1845 року. «Кобзар» із віршем-присвятою 1880 року придбав на товкучці книгар Михайло Левченко, від якого збірка потрапила до науковця і бібліографа Степана Пономарьова. Саме Пономарьов ввів у науковий обіг не відомі доти Шевченкові рядки, опублікувавши їх у маленькій нотатці в лютневому числі журналу «Киевская старина» 1902 року. Доля унікальної книгозбірні Пономарьова виявилася драматичною: подаровану Конотопському земству, її поділили між чоловічою і жіночою гімназіями, в’язницею, згодом почасти розікрали, продали на макулатуру.
Примірник «Кобзаря» вважався втраченим, хоч понад 600 книжок із бібліотеки Пономарьова з відповідними штампами наприкінці виявилися у Конотопському краєзнавчому музеї, кілька — у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського, Національній історичній бібліотеці.
У «Шевченківській енциклопедії» процитований дарчий напис уже трактується як однозначно належний поетові. Підставою стало друковане свідчення багаторічної працівниці Національного музею Тараса Шевченка Людмили Зінчук, яка бачила цей примірник «Кобзаря» (див. її статтю у травневому номері журналу «Слово і Час» за 2010 рік).
Двоє невідомих молодиків у лютому 2005 року принесли до музею «Кобзар» 1840 року, вимагаючи термінової консультації. Книжка не мала жодних штампів бібліотек чи музеїв, отже викраденою не була. На авантитулі Людмила Зінчук побачила запис вірша «На незабудь Штернбергові», акуратно виведений знайомим почерком Шевченка. Відвідувачі не дозволили їй взяти раритетне видання до рук — один із них сам гортав сторінки. Не дали змоги і сфотографувати напис, посилаючись на невідомого власника, що, мовляв, потім зв’яжеться з музеєм. Ніхто не об’явився й досі.
У «Шевченківській енциклопедії» сухо зазначено: «Про нинішнє місцеперебування цієї книжки із Шевченковим автографом відомостей немає». Проте шевченкознавці не втрачають надії, що колекціонер колись обізветься і надасть для наукового використання бодай фотокопію автографа, без чого неможливо говорити про остаточну атрибуцію вірша.
Олександр БОРОНЬ,
завідувач відділу шевченкознавстваІнституту літератури НАН України,
для «Урядового кур’єра»