У Луганській області на сьогодні працює 324 сільські лікарські амбулаторії. Більшість потребує капітальних ремонтів і оновлення кадрів. А якщо справи йдуть добре, то зазвичай за цим стоїть об’єднання зусиль місцевої громади, лікаря і профільного департаменту.
Двадцять гривень на нові вікна
Марія Каут зручніше влаштовується на стільці біля приладу для прогрівання суглобів. «Я тут частий гість, — усміхається. — Щойно у 2015 році в нашій амбулаторії зробили ремонт, стало тут дуже чисто, затишно й красиво, і ми ходимо сюди залюбки».
Марії Василівні хочеться провести для гостя екскурсію лікувальним закладом, розповісти про внесок чи не кожного односельця в його відновлення.
«Коли сказали, що Європа нам може допомогти з ремонтом та обладнанням, ми, варварівці, хто скільки міг гроші на це здали», — розповідає Марія Каут.
Зізнається, що вона сама вклала 20 гривень. Лікувалася ще у попередника нинішнього завідувача амбулаторії. Виявляється, той сільський лікар Федір Федорович доводиться свекром Олені Литвиненко, яка тепер надає допомогу варварівцям. Тож знають тут усю лікарську династію, може, тому й так довіряють?
«Один у полі не воїн. Тільки спільно можемо розв’язати власні проблеми. Наші помічники — вся громада», — підкреслює Варварівський сільський голова Олена Качур. За її словами, саме районне керівництво системи охорони здоров’я спрямувало увагу на можливість налагодити справи за допомогою проектів, що фінансують міжнародні організації.
«Люди у селах старішають. І від того, наскільки якісно буде надано першу допомогу, встановлено діагноз на первинній ланці, залежить життя і здоров’я людини, успіх її подальшого лікування, — розмірковує сільський голова. — Тож бачимо, що до цього й нам потрібно докласти зусиль».
За словами Олени Качур, почали з ремонту даху: «Ця будівля, зведена у 1957 році, відтоді не знала жодного капітального ремонту».
А потім варварівці долучилися до проекту ПРООН. Завдяки цій співпраці вдалося отримати 293 тисячі гривень — таким був обсяг коштів за проектом. Це дало змогу оновити вікна, замінити двері. Майже наново зробили маніпуляційний кабінет, бо був, за словами сільського голови, дуже неестетичним на вигляд.
Олена Качур перелічує виконане і стисло формулює власне бачення головної мети медичної реформи на селі: «Поліпшення медичного обслуговування залежить від умов роботи лікаря. Висококласний фахівець не працюватиме у занедбаному приміщенні. А нам потрібен саме кваліфікований лікар!» — підкреслює сільський голова.
Нині варварівцям надали ще й субсидію на свердловину для амбулаторії, адже медичний заклад не може працювати без води. Тут замінили котел на автономний газовий.
«Цього року плануємо утеплити споруду, придбати меблі, відремонтувати кабінети для прийому хворих. Треба зробити теплий туалет для відвідувачів, бо приходять мами з дітьми. Є над чим працювати», — розповідає про плани сільський голова.
А люди, які чекають у коридорі на прийом, додають: «У нас лікар добрий, і медсестра хороша. Треба б їм зарплатню підвищити!» Але то вже питання не до сільського голови.
Подолати забобони нелегко
Село Варварівка у Кремінському районі доволі велике, за даними сільської ради, тут 1300 жителів. Щоправда, сімейному лікареві — завідувачеві лікарської амбулаторії Олені Литвиненко доводиться обслуговувати ще й села Кудряшівка, Півневе, Затишне та Пшеничне. Це майже хутори, там живе зовсім мало людей, але ніхто не може залишитися без медичної допомоги.
Сама лікарка з міста, її сім’я живе в Рубіжному. Але вже два десятки років долі її й варварівців настільки переплетені, що на вулиці вітається чи не з кожним. І телефон її не замовкає до пізньої ночі — дзвонять, радяться, просто просять вислухати, поговорити. І довіряють настільки, що обрали сімейним лікарем не тільки варварівці, а ще й кілька сотень рубіжненців — сусіди та знайомі. З Оленою Литвиненко підписано вже 1925 декларацій із пацієнтами, що навіть понад норму.
«Наша лікарка нас розпестила, — зізнається жителька Варварівки Олена Шаталіна. — Якщо поїдеш у міську лікарню, там навіть найелементарніше — вата, бинт, шприц — все треба купувати за власні гроші. А тут це все надають за потреби безплатно. Ставлення добре, людяне. Ми їй можемо зателефонувати у будь-який час дня і ночі. Наша лікарка — краще, ніж швидка: туди телефонуєш і чуєш у відповідь: «А куди їхати, якщо у вас доріг немає?» В Олени Михайлівни відповідь одна: «Зараз буду».
Серед підопічних лікаря Литвиненко дедалі більше людей похилого віку. Молодь намагається із села виїхати на заробітки. «Здоров’я у всіх не дуже добре, навіть у молодих, — нарікає сільська лікарка. — У нас дві школи і два дитячих садки. Є підприємці — власники аграрних фірм, магазину, кафе, панчішного цеху. Поряд місто, за 27 кілометрів. Але в нашу амбулаторію по допомогу йдуть усі. І забезпечені люди, які, здавалося б, можуть поїхати в місто, у приватну лікарню. Кажуть, що більше нам довіряють, хоч зазвичай вважають, що на селі лікарі не найвищої кваліфікації».
В розпорядженні Олени Литвиненко є унікальні інструменти (наприклад офтальмотоскоп), лікарські препарати (для ранньої діагностики інфаркту міокарда). Таке не у кожного лікаря під рукою. До інтернету підключений і оснащений ліцензійними програмами комп’ютер.
На день іноді їй доводиться приймати до 36 людей. Як сьогодні, коли в амбулаторію приїхали гості з району та області. «Люди дізналися, що привезли нові препарати за програмою «Доступні ліки». Ось і йдуть, щоб отримати потрібні їм пігулки», — ніби виправдовується лікарка.
За її словами, програма «Доступні ліки» має дуже великий попит. Пенсії у стареньких невеликі, тим більше у сільських жителів, тож люди задоволені, що можуть не витрачати зайвих грошей із власного гаманця.
Вона знає, хто і як живе — така специфіка роботи сільського лікаря. Звідси ж і проблеми. «У нас в селі є старовинний православний храм, йому понад 300 років. Є ті, хто вірує. Часто приїжджають на поклоніння, це дуже фанатичні люди. Так-от, релігія їм нібито забороняє вакцинацію. І це стосується напряму здоров’я дітей», — розповідає Олена Михайлівна. У січні в Кремінському районі, до якого належить село Варварівка, був спалах кору. «Проводжу бесіди, переконую, що потрібне щеплення. Але з вакцинацією величезна проблема», — змушена визнати лікарка.
А недавно з’явилися у Варварівці вимушені переселенці з Луганська. Додалися до ветеранів Другої світової війни учасники бойових дій АТО та ООС. Усім треба допомогти — кваліфіковано, тонко та розумно вислухати скарги, підібрати оптимальне лікування. «Доводиться постійно вчитися. І на курсах, і в Рубіжному в медичному університеті, який переїхав з Луганська», — каже Олена Литвиненко.
У неї цілий перелік завдань на найближче та віддалене майбутнє.
Хоче, щоб варварівці почули її аргументи й дозволили прищепити всіх дітей — вакцина для цього є. Планує, щоб якнайбільший відсоток населення пройшов флюорографію — для цього замовила з районного центру в село пересувний флюорограф. Навесні тут пройдуть обстеження селяни. Намагається, щоб усі її пацієнти почувалися якнайкраще.
А люди платять їй за це повагою та любов’ю. «Ми тут всі такі дружні! Я і в клуб ходжу. Ми співаємо. У цьому році вперше відновили вертеп. Ходили по селу співали щедрівки. Навіть машини зупинялися й сигналили — так людям сподобалося. А для всього цього потрібне здоров’я. Є здоров’я — буде й пісня. Намагаємося підліковуватися для цього у нашої улюбленої лікарки Олени Литвиненко», — ділиться жителька Варварівки Марія Каут.
ПРЯМА МОВА
«Молодих спеціалістів забезпечать житлом»
Володимир АНДРІЙЧУК,
експерт з питань реформування первинної ланки
департаменту охорони здоров’я
Луганської обласної державної адміністрації:
— В області 324 амбулаторії. Більшість із них потребують допомоги саме у проведенні капітальних ремонтів та реконструкцій, бо до первинної ланки медицини роками не було достатньої уваги. Тільки тепер її виокремили в ділянку й почали будувати нові споруди, оснащувати автомобілями, обладнанням.
Багато сільських медичних амбулаторій в області працюють із грантами і міжнародними спонсорами. Тільки у Кремінському районі за кілька останніх років відремонтували три фельдшерсько-акушерські пункти, будують дві нові амбулаторії. Загалом Луганщині надано кошти для будівництва 11 нових сільських амбулаторій у межах реалізації заходів програми Президента України, спрямованих на розвиток системи охорони здоров’я в сільській місцевості.
Для всіх новозбудованих амбулаторій уже придбано нові автомобілі.
Зростає кількість підключень до інтернету. Але тут справи йдуть по-різному: далі від фронту — ліпше, а в тих амбулаторіях, які ближче до лінії розмежування (Новоайдарський, Попаснянський, Станично-Луганський райони), більші проблеми, бо багато чого фізично і технічно неможливо виконати. Там погано навіть із мобільним зв’язком.
Бракує медичних кадрів. Майже 45% тих, що працюють, — люди пенсійного віку. Наприклад, у Кремінський район за 12 років жоден із молодих фахівців не приїхав. А нам потрібно майже сотню спеціалістів на всю область. Нині в районах готові навіть житло надавати молодим медикам — настільки велика в них потреба.
На початок лютого уклали декларації з лікарями первинної ланки 58,6% населення області. Договір з Національною службою здоров’я України підписали 14 районних центрів первинної медико-санітарної медицини. На жаль, Кремінський район трохи пізніше за інших став переходити з комунальної власності у статус комунального неприбуткового підприємства. Нині тут тривають організаційні заходи, є надія, що заробітну плату лікарів буде підвищено.
Але села в будь-якому разі не можуть залишитися без медичної допомоги і контакту з лікарем. Якщо жителів мало, там відкривають пункт здоров’я, де лікар вестиме прийом двічі-тричі на тиждень. Усе населення потрібно охопити медичною допомогою на первинному рівні.
Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»