Мовне питання дуже делікатне і потребує зважених підходів. Щось на зразок нейрохірургії, а не рубання березових дров. У нормальних державах уся політика вважається тонкою справою.
Нашим політикам не завадило б повчитися цього мистецтва у західних колег. У першій половині 1990-х мені доводилося контактувати з німецьким професором Арведом Дерінгером. Він частенько прилітав консультувати Антимонопольний комітет України.
Народився А. Дерінгер 1914 року в німецькій колонії на півдні України. Сім’я емігрувала 1918-го на історичну батьківщину, коли з України відходили німецькі війська після поразки Німеччини у Першій світовій війні. А. Дерінгер чотири каденції був депутатом Бундестагу й депутатом Європарламенту. Він розповідав, що коли є намір проштовхнути у парламенті якийсь законопроект, то не слід привертати до цього увагу опонентів. Законопроект слід виставляти як щось другорядне, несуттєве.
У нас же гарним тоном вважають блокування трибуни і бійки. Цікаво, що наші депутати робили б у британському парламенті, де немає трибуни і мікрофони звисають зі стелі в залі?
Мовне питання — камінь спотикання і в Європі (наприклад у Бельгії, Іспанії, на Балканах). Слід уважно вивчати їхній досвід — і негативний, і позитивний.
Наприкінці літа 1971 року після закінчення Київського університету і двомісячних військових зборів поблизу Батурина на подвір’ї Червоного корпусу начальник військової кафедри зачитав накази начальника генерального штабу СРСР маршала Захарова. Згідно з одним із них, на погони автора цих рядків лягли дві зірочки лейтенанта, а згідно з іншим, його скеровували на Далекий Схід (до Зеленого клину України) командиром мотострілецького взводу. Половина солдатів полку була з Бурятії. Дізнавшись, що лейтенант з України, солдати-буряти навперебій просили російськими літерами написати українські слова пісні «Червона рута», яку виконували Софія Ротару та Назарій Яремчук.
Бурятам цю пісню ніхто не нав’язував. Вони самі просили про неї. Шлягер виявився супермодним. Його співали не лише буряти, а й інші азійці. Звідси висновок: щоб українська мова поширювалася, мало допоможе встановлення високих квот на неї в радіо- та телеефірі. Потрібно, щоб українська мова була модною.
На Сході аксакали кажуть: «Крива палиця не дасть рівної тіні». Мистецьке сміття не створить моди на українську мову. Навіть якщо його підштовхують високими квотами. Слід українською мовою створювати шедеври, а вже створені пропагувати, а не ховати їх, розчищаючи дорогу перед сміттям.
«Без вітру не родить жито, без вітру вода не шумить», а без моди українська мова у нинішньому довкіллі не виживе, оскільки зникає, здавалося, вічний резерв української мови — села. Нявкання наших вокально-інструментальних гуртів допоможе українській мові не більше, ніж мертвому припарка.
З огляду на знання англійської мови захотілося під час суспільного протистояння навколо закону Ківалова — Колесніченка проаналізувати ратифіковану Україною Європейську хартію регіональних або меншинних мов. Виявилося, що в так званому офіційному перекладі українською мовою дуже багато неточностей. Навіть назву перекладено неточно. Очевидно, текст перекладали не з англійської мови, а з російської.
Я звертався до комісії, яку очолював тодішній віце-спікер Руслан Кошулинський, і пропонував мати на увазі точний переклад, виконаний мною. Комісія ж не поворухнула і пальцем. До міжнародних актів у сфері мов (до речі, як і в інших) слід ставитися відповідально й уважно їх читати. Якщо щось не влаштовує, то слід формулювати застереження під час ратифікації.
У куплеті відомого вірша Володимир Сосюра закликав любити «вишневу свою Україну… і мову її солов’їну». Декламуючи цей куплет перед студентами-юристами, запитував їх: яку мову мав на увазі В. Сосюра — українську чи наспіви солов’їв? Студенти були спантеличені. Тоді я жартома казав: «Для того і придумано Конституційний суд, щоб він тлумачив».
Сталінські комуняки стверджували, що під цим куплетом розписався б кожний петлюрівський сотник. Від ГУЛАГу В. Сосюру врятували два наступні куплети вірша. Їх нині замовчують.
Українській мові потрібна мода. Парламентські слухання про неї недоречні, як і з інших питань. Їх проводять для галочки. Ще до проведення, не заслухавши виступів, пишуть рекомендації. Автор цих рядків 8 червня 2016 року виступав на парламентських слуханнях з транскордонного співробітництва. Критикував попередніх промовців, які плутали слова «напрям» і «напрямок», і закінчив словами: «Слава українській мові!» Зала вибухнула аплодисментами.
Славною українська мова може стати насамперед завдяки постійній моді на неї.
Іван ДАХНО
для «Урядового кур’єра»