Те, про що так багато говорили, відбулося: місцеві вибори-2020 пройшли на новій адміністративно-територіальній основі. Тож тепер країна постала перед проблемою перезапуску органів управління: зміна меж районів і територіальних громад, перерозподіл між ними майна та інфраструктури, початок нового бюджетного року. Проблеми накопичуються, а ось розв’язувати їх не дає змоги… законодавство. Нонсенс? Так! Бо з реформою децентралізації, яку плекали п’ять попередніх років, виходить, як у тій приказці: начебто й відтанцювали все, як належить, — а вклонитися глядачам не можуть. І в ролі глядачів тут усі ми: пересічні, як тепер кажуть, громадяни.

У семи няньок дитя негодоване

Василь Ковенько сьогодні ще голова Володимирецької районної ради на Рівненщині. А вже завтра очолить однойменну територіальну громаду: він отримав переконливу перемогу на виборах 25 жовтня.

Тільки коли настане те завтра, він, фаховий юрист, і сам не знає:

— За логікою, мої повноваження як голови райради припиняються, коли відбудеться установча сесія новоутвореної Вараської райради — саме до цього укрупненого району входить наша громада. Це має статися найближчим часом: адже фінансування нинішніх райрад передбачено лише до кінця року. Та головна проблема в тому, що ми вперше обирали райради в межах нових районів, не знаючи їхніх повноважень. Верховна Рада ухвалила Закон №3614, яким передбачила прямі міжбюджетні відносини з усіма територіальними громадами і принципи формування їхніх бюджетів. Але не ухвалила №3651-д, який визначає повноваження рад субрегіонального рівня. Маю велику пересторогу, що ці повноваження дублюватимуться з тими, що мають територіальні громади. Крім того, у проєкті закону «Про Державний бюджет-2021» не передбачено видатків на утримання районних рад.

І все б нічого, якби за цим не стояло щоденне життя звичайних людей. Взяти, приміром, Володимирецьку районну лікарню. За медичні послуги їй платить НСЗУ, — але ж утримання інфраструктури та харчування пацієнтів влітало в копійку якраз районному бюджетові. Лише цього року два мільйони спрямували на оплату харчування пацієнтів, що його лікарня віддала на аутсорсинг («УК» розповідав про це в матеріалі «Що на обід у пацієнта?» від 9.10.2020 року).

— Звісно, що сама Володимирецька громада харчування лікарні тепер не потягне: як і більшість громад в Україні, — каже Василь Ковенько. — І тут офіційний Київ має знайти оптимальне рішення: було б добре, щоб колишні райлікарні фінансували адресною субвенцією. Бо якщо залишити їх у власності нових райрад, а фінансування перекласти на громади, в яких вони розміщені, толку не буде: у нас і так вистачає непорозумінь між первинкою та вторинкою. У семи няньок, відомо, дитя недоглянуте. Вже не кажу про адресні програми допомоги людям, яким достукатися до центру непросто. Скажімо, Володимирецька райрада за потреби оперативно надавала сотні тисяч, наприклад, на штучну нирку хлопцеві з Половлі: таку обласну програму формують на початку року, а він захворів усередині. Підтримували фінансово й батьків, дітки яких потребували заміни кісткового мозку: щоправда, це було ще до пандемії, коли бюджет наповнювався значно краще. Бо коронавірус став серйозним викликом і для місцевого самоврядування.

Постріл у власні ноги?

Про нову реальність місцевої влади після виборів, виклики та шляхи їх подолання йшлося на онлайн-конференції 30 жовтня.

І саме утримання та функціонування другого рівня медицини визнали одним з пріоритетних викликів, що стоїть на порядку денному: насамперед, через незавершення реформи охорони здоров’я.

Втім, головною проблемою дня заступник міністра розвитку громад та територій один з ідеологів реформи децентралізації В’ячеслав Негода, вважає можливу кризу управління в місцевому самоврядуванні: «За логікою, урядовий законопроєкт №3651-д мав бути ухвалений у парі з № 3651. Та з певних причин так не сталося. Сьогодні він доопрацьований з участю фахівців Асоціації міст України: не політичний, а суто технічний, який, по-перше, надає новоутвореним районним радам повноваження; по-друге, дає змогу розмежувати майнові права та інфраструктуру, яка перебуває в управлінні старих районів. Адже гроші вже в громадах, так передбачено Бюджетним кодексом.

І це треба ухвалювати невідкладно. Бо якщо залишити все, як є, по-перше, матимемо дублювання повноважень райрад, райдержадміністрацій і територіальних громад; по-друге, й далі функціонуватимуть сільські, селищні та міські ради 2015—2019 років; по-третє, виникне дестабілізація в роботі життєво важливих галузей — охорони здоров’я, освіти, соціального захисту. Усе це створить правовий хаос і заблокує роботу новообраних районних рад.

Справді, погоджується голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталій Безгін: оскільки рухаємося в бік посилення громад, тобто, базового рівня самоврядування, то й діяти маємо послідовно. Наразі ж субрегіональний рівень залишився з інфраструктурою, але без повноважень та грошей. Тобто парламентарії, по суті, вистрілили собі в ноги: начебто достойно пройшовши довгий децентралізаційний марафон, вклонитися перед країною не можуть.

За принципом злагодженого оркестру

Але таки доведеться. Бо говорити про те, наскільки важливим є сьогодні сильне й стабільне місцеве самоврядування, зайве. Особливо на тлі слабкої (як сьогодні) центральної влади, яку, окрім викликів пандемії, збурюють ще й величезні проблеми з нещодавнім рішенням Конституційного Суду.

— Щоб достойно вийти із поствиборчого процесу, треба остаточно ухвалити законопроєкт №3651-д, — одностайний із колегами виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан. — Він важливий для всієї вертикалі влади. Бо якщо бюджетний процес у громадах може почекати до грудня, то вибудувати вертикаль управління з відповідним правонаступництвом у всьому маємо сьогодні, — якщо вже не зробили цього вчора. Важливо не допустити масштабної управлінської кризи, не заблокувати роботу всіх 353 ЦНАПів, життєво важливих послуг для людей. Ніхто не скасовував і Трудового кодексу: між тим, працівники різних гілок влади на місцях у підвішеному стані вже сьогодні. Ми маємо припинити цей стрес і страх: вони — не найкращі помічники в реформі.

Окрема тема — районні державні адміністрації: вони фактично вже сьогодні поза грою: адже колишні райони ліквідовано. А ось хто ухвалює рішення про ліквідацію чи реорганізацію РДА? Відповідь на це питання дає законопроєкт №3651-д. 30 жовтня в парламенті зареєстровано законопроєкт №4298, який вносить зміни до Закону «Про місцеві державні адміністрації». Передбачається, що вони виконуватимуть три основні функції: координуватимуть роботу територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади; забезпечуватимуть законність на своїх територіях і, до внесення змін до Конституції, працюватимуть як виконавчі органи відповідних рад.

Тому нині вкрай важлива мудрість народних обранців задля збереження звичної життєдіяльності кожного з нас: при цьому владні інституції різних рівнів мають працювати за принципом злагодженого оркестру. Якщо в ньому сфальшивить бодай один гравець, одна з найуспішніших реформ ризикує втратити загалом позитивний імідж у суспільстві. Сподіваюся, це розуміють усі учасники процесу: втім, велике перезавантаження країни легким не буває.

КОМЕНТАР

Світлана БОГАТИРЧУК-КРИВКО,
член делегації України
в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи
депутат Рівненської обласної ради:

— Якщо говорити про глобальні виклики для самоврядування в Україні після місцевих виборів, то вони на поверхні. Скажімо, вже 20 років Рада Європи не може проголосувати за Хартію регіонального самоврядування, бо у країн-членів різне бачення розвитку регіонів у співпраці з центральною владою. Тобто, з одного боку, ми говоримо про Європу регіонів з їхнім різноманіттям, з іншого — побоюємося відцентрових процесів. Нині ж це питання постає на порядку денному і в Україні: децентралізація не має привести до федералізації.

Другий виклик — гендерна політика: саме Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи в 1998 році виступив за дотримання гендерної квоти і перестав затверджувати склад делегацій різних країн, якщо в їхньому складі не було щонайменше третини жінок. Наше виборче законодавство теж передбачає гендерну квоту — тому партії на етапі участі у виборах змушені були дотриматися її. Але зараз ми побачимо, чи не зроблено це лише, так би мовити, для протоколу, і чи «добровільно» не відмовлятимуться від депутатства наші жінки на користь сильної статі.

Потужний виклик отримали партії, які тепер будуть розбудовуватися на ідеологічних засадах. Втім, на моє переконання, місцеві вибори мають бути мажоритарними: людям важливо мати свого пізнаваного депутата. І багато країн Європи саме так організовують місцеві вибори.

ДОВІДКА УК

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів та Верховної Ради, в Україні утворено 1469 територіальних громад та 136 районів, у яких 25 жовтня пройшли місцеві вибори.

P.S.  3 листопада Верховна Рада нарешті ухвалила в першому читанні законопроєкт№3651-д. На місцях з нетерпінням очікують його остаточного ухвалення.