Директор комбінату громадського харчування Володимирецької райспоживспілки Марія Сиротюк демонструє меню для пацієнтів центральної районної лікарні. Скажімо, в понеділок на сніданок каша гречана, омлет паровий, салат зі свіжої капусти та кава з молоком; на обід — борщ зі сметаною, риба тушкована з рисовою кашею та салат із буряка; на вечерю — сирна запіканка, каша пшоняна молочна, салат та чай. А на підвечірок — кефір. У жоден із днів тижня страви не повторюються. Навпаки, для діабетиків меню урізноманітнюють ще більше. Постачають у лікарню все свіжим, у спеціальній тарі. Ресторан та й годі. Тобто працюють фактично на умовах кейтерингу. І так від початку календарного року.

— Уже давненько йшло до того, що коли ти і швець, і жнець, і на дуду грець, пуття не буде ніде, — каже головний лікар Володимирецької центральної районної лікарні, депутат Рівненської обласної ради Іван Караїмчук.

І швець і жнець? Ні!

— А коли ми перетворилися на комунальне некомерційне підприємство, це питання стало актуальним. Якщо раніше мали державну медичну субвенцію, то з 1 квітня Національна служба здоров’я оплачує нам лише вартість наданих медичних послуг. А комунальні платежі та харчування пацієнтів у стаціонарі фінансують із районного бюджету відповідно до програми «Підтримка Володимирецької районної лікарні», яку ухвалили депутати і яка, до речі, діє вже не перший рік.

Медична реформа не застала володимирчан зненацька: голова райради Василь Ковенько (а саме райрада власник лікарні) створив авторитетну комісію, яка постійно вивчала ситуацію й адекватно реагувала на виклики часу. Відповідно до її висновків, лікарня першою в області застосувала медичний аутсорсинг — делегувала не властиві для себе послуги іншим, більш професійним надавачам.

— Спочатку це було водопостачання, — веде далі головний лікар. — Його ми передали в комунальне підприємство селища і позбулися проблем. Раніше, коли мали на балансі водонапірну башту, треба було самим брати дозволи, ліцензії, тримати у штаті сантехніків. Те саме було з опаленням: піклувалися про оновлення котелень, тендери, тримали у штаті кочегарів. Через конкурс ми передали в оренду спеціалізованій теплопостачальній організації й це, з дозволу сказати, придане. Минулої зими в нас було тепло. Далі на аутсорсинг, відповідно до рекомендацій районної комісії, передали й харчування хворих. Оголосили тендер на електронному майданчику «Прозоро», який виграв комбінат громадського харчування Володимирецької райспоживспілки. Скажу щиро, ми цьому зраділи. Адже знаємо кооператорів як професіоналів та надійних партнерів. І тут зітхнули з полегшенням.

Іван Караїмчук пригадав, як ще недавно всі працівники лікарні самотужки заготовляли продукти, аби хоч якось організувати харчування пацієнтів. Їздили по селах, просили в людей картоплю та овочі (сільгосппідприємств у поліському районі, по суті, не залишилося), потім вимінювали це на олію, борошно чи крупи. Саме ж приміщення харчоблоку вже стало аварійним і потребувало щонайменше 10 мільйонів на модернізацію за стандартами ХАССП — по-іншому організувати харчування Держпродспоживслужба не дозволила б.

Тепер харчоблок разом з морально й фізично зношеним холодильним обладнанням законсервували — в ньому нема потреби, адже страви тепер готують на кухні головного ресторану Володимирця «Біле озеро».

— Асортимент страв став різноманітнішим, вартість меню — 56 гривень на день на пацієнта. Є риба, куряче м’ясо, яйця. Адміністрація лікарні повністю поза процесом, про все дбають ресторатори. Мене ж цікавить, чи задоволені люди. І ще не чув нарікань. Навпаки, дякують за такі переміни, — зізнався Іван Караїмчук. — Тепер маю значно більше часу, щоб зосередитися на організації медичного обслуговування населення. Ось прийняли за місяць 50 пологів — отримали від НСЗУ 400 тисяч гривень — більш ніж по 8 тисяч за кожні.

Володимирецька центральна районна лікарня уклала угоду з НСЗУ на 12 пакетів медичних послуг — найбільше серед усіх закладів області. Тут борються за ринок послуг, конкуренція на якому теж висока, бо людина має право обирати, де їй народжувати чи оперуватися. Розуміють: не буде послуг — не отримають грошей, тож годі говорити про розвиток.

Ми як пересічні пацієнти часто не сприймаємо медичної реформи: найслабша ланка в ланцюгу перемін — наша психологія. Але якби скрізь було, як у Володимирці, тепло і ситно, чи нарікали б ми на такі зміни? Вочевидь, ні. Звідси висновки: по-перше, кожну реформу мають втілювати в життя люди досвідчені й професійні; по-друге, один у цьому новому полі не воїн. Якщо ж об’єднати зусилля центру з місцевою владою, результат неодмінно буде.

Та повернімося до кооперативної кухні, щоб поглянути на процеси зсередини. Адже перемога в тендері на організацію харчування в лікарні з неба кооператорам не впала. До цього йшли поступово. І коли ресторан «Біле озеро» став дійсним членом «Європейської мережі регіональної кулінарної спадщини» і коли кілька років поспіль організовували харчування на Всеукраїнському фестивалі «Бурштиновий шлях», що проходив уздовж найдовшої в Європі вузькоколійки Антонівка — Зарічне. І коли в карантин швидко переорієнтувалися на доставку страв землякам. Усе це — складові широкого поняття «ділова репутація».

— А вона для нас не порожній звук, — підтверджує голова правління Володимирецької райспоживспілки Володимир Романов. — Саме тому працюємо лише з перевіреними постачальниками сертифікованих продуктів харчування, бо якість для нас понад усе. Звісно, важлива й цінова політика, адже районний бюджет не безмежний. До того ж коронавірус поставив на порядок денний нові проблеми, тому закупили термопосуд, у якому доставляємо гарячі страви, а салати і хліб — у спеціальних контейнерах, промаркованих і підписаних для кожного відділення. До 10 числа наступного місяця район із нами розраховується, тобто сплачує за фактично надані послуги, адже кількість пацієнтів щомісяця різна. Якщо до пандемії годували приблизно 160 людей за день, то в березні — квітні — лише 40. Нині в середньому по 100.

У лікарні розповіли про такий випадок. Коли під’їхала машина з обідом, хтось у палаті сказав: «О, вже ресторан є, ходімо». Старша жіночка, яка щойно прибула, у відповідь: «У мене на ресторан грошей немає». І лише коли їй пояснили, що це безплатно, наважалася піти в їдальню.

Піклуються і про 10 тисяч школярів

Паралельно кооператори району із 1 вересня під ключ організовують гаряче харчування у 37 школах району, тендер на яке виграли ще на початку календарного року, але з березня призупинили через карантин. Ідеться про харчування дітей третьої чорнобильської зони, яке через місцеві бюджети оплачує держава. Додаються діти із шкіл, які перебувають у четвертій зоні. Там обов’язкового харчування державним коштом не передбачено, тож уже 700 родин звернулися до кооператорів.

— Ми укладаємо угоду з кожним із батьків, вони переказують нам попередню двотижневу оплату з розрахунку 22 гривні на день за гарячий обід, це 600 гривень на місяць. І на вибір пропонуємо два варіанти шкільних комплексних обідів. Страви жодного разу не повторюються протягом двох тижнів. Усе це готують наші кухарі на шкільних кухнях із сертифікованих продуктів, які їм постачаємо. Обслуговуємо 10,5 тисячі дітей. Харчування організовано так, що у великих школах, де по 700 учнів, їжу вживають у п’ять змін. Одне слово, у тісній співпраці з дирекціями, районним відділом освіти дотримуємося правил гігієни, безпеки й букви закону, — розповіла Марія Сиротюк.

Поцікавилася, чим годують дітей на 22 батьківські гривні, витримуючи різноманіття. Марія Павлівна показала меню того дня, якого розмовляли:

— Перший комплексний обід: салат із помідорів, макарони з котлетою, домашня булка та чай. Другий — салат із капусти, плов, компот із фруктів та печиво.

Чи хотіли б ви, щоб ваша дитина за 22 гривні з’їла один із цих обідів? Питання, як на мене, риторичне.

ПРЯМА МОВА

Василь КОВЕНЬКО,
голова Володимирецької районної ради:

— Нинішні вимоги до надавачів послуг із харчування, починаючи від обладнання кухонь і закінчуючи сертифікацією всіх процесів, настільки високі, що наша районна лікарня їм, звісно, відповідати не може. Її завдання — високоякісні медичні послуги. Тож вирішили, що нам дешевше замовити послугу в надійного партнера. І не помилилися: пацієнти в лікарні та школярі харчуються ситно, якісно і здорово. Тепер у влади голова про це не болить. Приміром, у Дубровицькому та Зарічненському районах заїжджі фірми, які виграли тендери, після запровадження карантину відмовилися від зобов’язань. Тобто діти наших сусідів не отримують гарячого харчування, яке, до речі, гарантує їм держава.