Оперна діва, мегазірка. Її сопрано звучало-заворожувало на численних європейських і світових сценах, зокрема у престижних Ла Скала, Метрополітен-опера. Свій талант вона зуміла огранити, надати яскравого сяяння великою працею, наполегливістю, непохитністю в досягненні поставленої мети. Зустрітися з нею, поспілкуватися — справа непроста, адже відома на весь світ співачка у вихорі вистав, концертних виступів, педагогічної діяльності, частих перельотів-поїздок. Кореспондентові «УК» поталанило запросити її на інтерв’ю. До того ж у Тернополі, де вона стала головою журі однієї з номінацій першого відкритого конкурсу вокалістів і хорових колективів імені Соломії Крушельницької

Найстаріший в Україні Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької не потребує особливого представлення. Його знають і люблять в Україні й за її межами, цінують за те, що завжди вмів бути на бистрині часу, мав  особливий стиль, дбайливо оберігав свою яскраву творчу індивідуальність. Про  101-й сезон театрального колективу розповідає патріарх львівської сцени, один із провідних українських майстрів народний артист України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка актор і головний режисер Федір СТРИГУН

Він закінчив факультет сходознавства. Але його талант яскраво розквітнув у кінематографі. У творчому доробку Зази Буадзе чимало телефільмів, короткометражок, рекламних кліпів, документальна і музична стрічки. І звісно ж, художні фільми. Грузин за національністю, громадянин Грузії, Заза Буадзе відроджує українське кіно, повертає на великий екран заборонені комуністичним режимом чи призабуті сторінки нашої історії, збагачує й поглиблює розуміння подій дня нинішнього. Сьогодні ми раді зустрічі з кінорежисером і сценаристом Зазою БУАДЗЕ

З Максимом Тимошенком ми зустрілися за тиждень після його призначення керівником академії. Як записано в наказі Міністерства культури України про його призначення, вибори на цю посаду не відбулися у зв’язку з відсутністю поданих заяв. Але мене як іноземця ці деталі не надто цікавили. Мені важливо було почути думку вченого про китайських студентів, які тут навчаються, а найголовніше — взяти інтерв’ю в сина самого Олега Тимошенка, про якого вже прочитав на меморіальній дошці на честь його 80-річчя на фасаді будинку цього закладу вищої освіти. Батько Максима Олеговича 22 роки був ректором Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, нині Національної музичної академії. Її було засновано 1913 року, і до здобуття Україною незалежності вона була однією з трьох основних музичних шкіл Радянського Союзу. Досі має дуже високу репутацію в усьому світі. Із цим приміщенням, де батько пропрацював 50 років, у Максима Тимошенка пов’язане все дитинство.

Та моє інтерв’ю з ним розпочалося з трохи, мабуть, незручних запитань. 

Ми зустрілися в кав’ярні «На Станіславського», що доволі символічно. Пан Влад у творчості не переймається апробованими авторитетами, хоча, звісно, враховує світовий мистецький досвід, та ще більше — сучасний контекст естетики

«Мій край клекоче у пожарі, Чи ж можу буть байдужим я?..», «Бийте ворога скрізь, хай в крові своїй чорній потоне!», «Потворам тьми» чи «Де вся земля, неначе рана…» Ці поетичні рядки та окремі назви творів класика української літератури Володимира Сосюри написано в найважчі роки Другої світової. Та погодьтеся, вони дуже актуальні нині, коли палахкотить у пожежі підлої гібридної війни мала батьківщина поета Донбас і потерпає вся Україна.

Він видається не таким високим, як на своїх знаменитих відео. А от голос Вадима Дубовського пізнаєш відразу — попри те, що українська у виконанні оксамитового баритону звучить дещо інакше, ніж блатний російський прононс, характерний для його сатиричних пародій. І це найбільше, чому дивуєшся: академічний співак, і раптом — співучий далекобійник із Чикаго, що 2014 року буквально підірвав мережу своїми дошкульними пародіями, заспіваними на радянські мелодії. «Антифашистський марш», «Песня об уродине», «Рамзанка Дыров — ваш герой» — загалом понад три десятки сатир.

Національний академічний театр ім. Івана Франка відсвяткував красномовний ювілей — 250-й показ вистави «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка. Вона й нині надзвичайно популярна у глядачів і зайвий раз доводить: українська класика не втрачає актуальності й затребуваності. Протягом усіх 19 років у головній ролі народного оптиміста і винахідника один виконавець — народний артист Анатолій Гнатюк, для якого ця феєрична роль стала своєрідною акторською візитівкою і кульмінацією його майже 30-річного служіння в одному театрі — ім. І. Франка.

Авторитетний сучасний турецький драматург лауреат 17 літературних премій, дві з яких йому присуджено за межами Туреччини, — це про Тунджера Джюдженоглу. В Європі його називають турецьким Чеховим, якого турбує не тільки доля окремої людини або родини, а й людства загалом. Драматичні твори письменника перекладено багатьма мовами і поставлено в понад 40 країнах.

Цей матеріал готувала під своєрідним девізом: «Дивіться, хто прийшов!» Молодий український режисер Анна Козирицька не одразу себе знайшла, та врешті-решт досвід різних професій у її нинішній режисурі став просто безцінною складовою. І кожна її прем’єра — це новий привід відзначити глибину і власний почерк режисера. У 2017 році її позитивно наповнені вистави «Любов… на дотик» та «Місто щасливих людей» поповнили репертуар київського і херсонського театрів.