Вікторія Цанько — диригент симфонічного оркестру вже 12 років. Це і робота, і задоволення, бо отримала те, до чого наполегливо йшла. Заслужена артистка України, вона не завищує своїх здобутків на мистецькій ниві, а лише аналізує зроблене і заглядає вперед

Про певний ренесанс української культури свідчать не стільки заповнені стадіони на концертах поп-зірок, касові збори українських фільмів і наклади книжок наших сучасних авторів. Мене порадували черги на подовжену виставку Івана Марчука в Муніципальному музеї Києва на початку цього року. 60 полотен «Земля моя — краса моя» — це ретроспектива майстра за майже 50 років пльонтанізму (таку назву митець жартома дав своїй авторській техніці  передачі зображення — від діалектизму пльонтати — плести, заплітати, переплітати).Пан Іван не втомлюється фотографуватися з численними шанувальниками і підписує фоторепродукції. Я скористався протекцією його біографа Тамари Стрипко і запросив до інтерв’ю

Світовий Конгрес Українців — неприбуткова організація, міжнародна координаційна надбудова над українськими громадськими організаціями діаспори. СКУ створено в 1967 році у Нью-Йорку, нині він об’єднує близько 20 мільйонів українців у 133 країнах. Головна мета організації полягає в захисті інтересів закордонного українства

Як можна багато подорожувати світом, не маючи для цього достатньо коштів? Один з варіантів відповіді — автостопом. Підійдуть повітряна куля, мотоцикл і велосипед. А ось полтавка Наталія МОРЄВА об’їздила пів-Європи завдяки своїй професії. Вона художниця

Недавно цій унікальній жінці Надії Георгіївні Косміаді виповнилося 95 років. Поважну дату вона відзначила у місті своєї юності, адже два роки тому повернулася з Гамбурга до Рівного, де закопана її пуповина, назавжди. І відкрила перше арт-ательє імені батька художника світової величини Георгія Косміаді. Тут в історичній будівлі на вулиці Драгоманова, 32, ми зустрілися з пані Надією, щоб поговорити і про її неймовірну любов до життя, і про батькову мистецьку спадщину

Щойно загориться 6 січня на небі перша зірка, сядуть українці за Святу вечерю. На покуті стоятиме дідух, а за вікном дзвенітимуть голоси колядників. До хати завітає вертеп. Різдво покличе до церкви, розкрилить народні звичаї та обряди. А там і старий Новий рік наповниться новолітуванням. Щедрівки линутимуть на Водохреще. Так стисло нагадали про великі давні традиції новорічно-різдвяного циклу святкувань. Трохи більше про них розпитали у професора Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Олега СМОЛЯКА

Оперна діва, мегазірка. Її сопрано звучало-заворожувало на численних європейських і світових сценах, зокрема у престижних Ла Скала, Метрополітен-опера. Свій талант вона зуміла огранити, надати яскравого сяяння великою працею, наполегливістю, непохитністю в досягненні поставленої мети. Зустрітися з нею, поспілкуватися — справа непроста, адже відома на весь світ співачка у вихорі вистав, концертних виступів, педагогічної діяльності, частих перельотів-поїздок. Кореспондентові «УК» поталанило запросити її на інтерв’ю. До того ж у Тернополі, де вона стала головою журі однієї з номінацій першого відкритого конкурсу вокалістів і хорових колективів імені Соломії Крушельницької

Найстаріший в Україні Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької не потребує особливого представлення. Його знають і люблять в Україні й за її межами, цінують за те, що завжди вмів бути на бистрині часу, мав  особливий стиль, дбайливо оберігав свою яскраву творчу індивідуальність. Про  101-й сезон театрального колективу розповідає патріарх львівської сцени, один із провідних українських майстрів народний артист України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка актор і головний режисер Федір СТРИГУН

Він закінчив факультет сходознавства. Але його талант яскраво розквітнув у кінематографі. У творчому доробку Зази Буадзе чимало телефільмів, короткометражок, рекламних кліпів, документальна і музична стрічки. І звісно ж, художні фільми. Грузин за національністю, громадянин Грузії, Заза Буадзе відроджує українське кіно, повертає на великий екран заборонені комуністичним режимом чи призабуті сторінки нашої історії, збагачує й поглиблює розуміння подій дня нинішнього. Сьогодні ми раді зустрічі з кінорежисером і сценаристом Зазою БУАДЗЕ

З Максимом Тимошенком ми зустрілися за тиждень після його призначення керівником академії. Як записано в наказі Міністерства культури України про його призначення, вибори на цю посаду не відбулися у зв’язку з відсутністю поданих заяв. Але мене як іноземця ці деталі не надто цікавили. Мені важливо було почути думку вченого про китайських студентів, які тут навчаються, а найголовніше — взяти інтерв’ю в сина самого Олега Тимошенка, про якого вже прочитав на меморіальній дошці на честь його 80-річчя на фасаді будинку цього закладу вищої освіти. Батько Максима Олеговича 22 роки був ректором Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, нині Національної музичної академії. Її було засновано 1913 року, і до здобуття Україною незалежності вона була однією з трьох основних музичних шкіл Радянського Союзу. Досі має дуже високу репутацію в усьому світі. Із цим приміщенням, де батько пропрацював 50 років, у Максима Тимошенка пов’язане все дитинство.

Та моє інтерв’ю з ним розпочалося з трохи, мабуть, незручних запитань.