Дорогу до свого акторського покликання Костянтин Лінартович знайшов не одразу. Але коли вступив до театрального вишу, збагнув: гідний цього фаху. І вже понад 40 років він вірний театру й кіно, режисер українського дубляжу, знявся у багатьох фільмах, серед них «Гетьман», у якому зіграв роль Богдана Хмельницького. Сьогодні Костянтин ЛІНАРТОВИЧ гість «Суботніх зустрічей».

Родина Литвинів добре відома в мистецьких колах України. Художник Костянтин Литвин залишив по собі вагому творчу спадщину і передав  синові Олексієві не лише генетичний потяг до мистецтва, а й неординарне бачення світу.

Андрій Александрович-Дочевський вважає, що форма в мистецтві і є змістом. Він актуалізує культурологічні міфи, переосмислюючи їх у візуальних образах вистав. Йому властиві концептуальність і сценічний інжиніринг. Митець яскраво позиціонує себе як творчу індивідуальність у повсякденні, балансує у творчості між академічним каноном і постмодернізмом.

Луцький музей сучасного мистецтва Корсаків відзначає перший рік роботи експозицією почесного академіка Національної академії мистецтв Олександра Дубовика та скульптора мистецьких об’єднань Естонії, США й Італії Іво Лілля. Їхній творчий тандем триватиме до 17 липня. Автор знакового проєкту «Діалог світла з кольором» — мистецтвознавець Олена Сом-Сердюкова.

Ім’я українського художника Романа Мініна добре відоме в Україні та за кордоном. Його роботи продаються на престижних аукціонах, він створює мистецтво для західних музеїв. Роман живе і працює у Харкові, хоч родом із Донеччини, яку залишив у 2007 році.

Мій співрозмовник має прізвиська, якими іронічно звуть його знайомі й не дуже люди: Борода, Дивак, Лісник, Дикун, Лісовик, Єті чи Снігова людина. Усі вони насамперед стосуються свідомо обраного ним способу життя: більшу частину року проводити у лісових хащах якнайдалі від цивілізації й людей. Маючи гарну квартиру в центрі Слов’янська, він, однак, вважає, що його справжній дім не в місті, а в лісі.

Заслужений майстер народної творчості України іконописець з Тернопільщини завершує розписувати полотно для плащаниці, яку передадуть у центр світової прощі Фатіму в Португалії, де більш як століття тому відбулося об’явлення Богородиці.

Нещодавно на сцені Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії ім. М. Щепкіна шанувальники Мельпомени мали змогу побачити знакову виставу «Все, що тобі потрібно — це кохання…» литовського режисера Лінаса Маріюса Зайкаускаса. Його у театральному світі справедливо вважають культовим. Цього разу він запропонував слобожанським шанувальникам театрального мистецтва яскраву й емоційну комедію у стилі фолк на основі творів Антона Чехова «Вірочка», «Три сестри», «Дядя Ваня», «Чайка» та інших. Режисер Лінас Маріюс ЗАЙКАУСКАС — гість «Урядового кур’єра»

Вікторія Цанько — диригент симфонічного оркестру вже 12 років. Це і робота, і задоволення, бо отримала те, до чого наполегливо йшла. Заслужена артистка України, вона не завищує своїх здобутків на мистецькій ниві, а лише аналізує зроблене і заглядає вперед

Про певний ренесанс української культури свідчать не стільки заповнені стадіони на концертах поп-зірок, касові збори українських фільмів і наклади книжок наших сучасних авторів. Мене порадували черги на подовжену виставку Івана Марчука в Муніципальному музеї Києва на початку цього року. 60 полотен «Земля моя — краса моя» — це ретроспектива майстра за майже 50 років пльонтанізму (таку назву митець жартома дав своїй авторській техніці  передачі зображення — від діалектизму пльонтати — плести, заплітати, переплітати).Пан Іван не втомлюється фотографуватися з численними шанувальниками і підписує фоторепродукції. Я скористався протекцією його біографа Тамари Стрипко і запросив до інтерв’ю