Отримавши редакційне завдання написати про волонтерок-рукодільниць із Полтави, які започаткували вишивання рушника-оберега «Україна всіх єднає», що понад 20 разів побував на фронті, я завітав у їхню майстерню в бібліотеку-філіал №7 ЦБС міста Полтави трохи раніше. Доки вони збиралися, встиг її роздивитися. Увагу привернули вишите хрестиком панно із зображенням Тараса Шевченка й кілька вишитих рушників та ікон, обрамлених витонченим мереживом.

Віднедавна в Україні посеред лютого наших колег у погонах вітають із Днем вшанування військового журналіста. Ця дата не випадкова. Саме 16 лютого 2015 року поблизу Дебальцевого під час збирання матеріалу про присутність на українській землі російських «іхтамнєт» загинув військовий кореспондент, капітан ІІІ рангу Дмитро Лабуткін, нагороджений посмертно орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та недержавною відзнакою «Народний Герой України». На жаль, це не єдина втрата: у драматичних 2014—2015 роках із відряджень на Донбас не повернулися журналісти Олег Задоянчук, Віктор Гурняк, Олександр Черніков, Сергій Ніколаєв.

Сестра Ліджі народилася в Індії, а нещодавно через півтора десятиліття життя і роботи в нашій країні отримала українське громадянство. Перемігши молитвою власну смертельну недугу — туберкульоз кісток, вона відвертає болі й хворості від інших людей, бездітним допомагає відчути радість батьківства. Адже усвідомила свою місію — оздоровлювати українців тілесно й духовно.

Наталії Яковлевій вручено найпрестижнішу світову нагороду медичних сестер — медаль імені Флоренс Найтінгейл. В історії Луганщини це вдруге: понад 50 років тому медаллю, на реверсі якої напис «За справжнє милосердя і турботу, що викликають захоплення всього людства», було відзначено медсестру часів Другої світової війни Марію Сердюк.

Стільки талантів на сцені в Рівному ще не було. Їх зібрали Міжнародні театральні зустрічі з нагоди 80-річчя обласного академічного музично-драматичного театру. Протягом десяти діб щовечора глядачі поспішали на нову виставу: сьогодні у виконанні акторів із білоруського Бреста, завтра — з польського Забже, післязавтра — з Тернополя, Львова, Києва. І лише коли театральний бум стих, автор ідеї директор та художній керівник театру народний артист України лауреат Шевченківської премії Володимир ПЕТРІВ викроїв час для інтерв’ю «УК».

Його справедливо вважають одним з найяскравіших представників сучасної української естради, її успішним довгожителем. Пісні «Душі криниця», «Листопад», «Місячне колесо», «На Україну повернусь», «Берег любові» стали улюбленими для численних шанувальників. І на концерті він відпрацює програму на всі сто, зачарувавши неповторним баритоном, який відразу ж полонить душу.

Із самобутньою творчістю члена Національної спілки художників України полтавки Юлії МОХІРЄВОЇ я познайомився наприкінці минулого року на Міжнародній художній виставці, яка відбулася у Полтавській галереї мистецтв у межах святкування 250-річчя Івана Котляревського. Озираючись у величезній виставковій залі у пошуках ілюстрації, звернув увагу на яскраву картину, в якій переважали червоні жар-кольори, — «Покрова». Вона нагадувала ікону, на якій на всьому полі пломеніли сонця-яблука.

Прочиняю старовинні двері кімнати-музею Уласа Самчука в Рівному, а там у самісінькому центрі вже світиться-виблискує ялинка. Та не проста, а рукотворна! «Заходьте на нашу гостину!» — припрошує широкою усмішкою струнка Олена Медведєва. Глибокі озерця її очей так і вихлюпують добро і внутрішній спокій.

Академік, урядовець, посол, директор — чотири сторони життєвого і професійного простору. А ще він гідний продовжувач слави відомої української родини. Це Сергій КОМІСАРЕНКО, який уже три десятиріччя очолює Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Каже, все, чого досяг у житті, — завдяки батьковій і маминій генетиці й своїй самовідданій праці.

Застати Руслана Теліпського в його рідному Луцьку справа не з легких: він здебільшого в мандрах та експедиціях. Об’їздив усю Україну й побував у понад 60 країнах. Подорожує передусім задля поширення Шевченкової монументальної спадщини: за 20 років свого покликання віднайшов і зафіксував на камеру понад півтори тисячі пам’ятників Кобзареві у 30 країнах на п’яти континентах, а також провів понад 200  мистецьких заходів «Монументальна Шевченкіана».