Із кременю викрешується вогонь. Ця конотація найчастіше з'являється в уявленні тих, хто добре знає Василя Григоровича Кременя. Із кременю - тож із життєдайного мінералу. Із кременю - із чогось твердого, натурального, щільного, стійкості характеру («не людина - кремінь»). І, нарешті, вогонь - чинник людської цивілізації. На людський вимір, йдеться про суто людські якості: моральність, людяність, глибоку ерудованість, діловитість, здатність швидко розв'язувати життєві проблеми. Дуже важливою є і безпосередня причетність до причинності розвитку нашої нації і держави, а відтак, і до творення живої історії країни, що найкраще виражає натуру Василя Кременя. 

Багато сказано про його мудрість і доброту, про щирість і справжність. А ще була затята міць, гострий розум й незламна віра. 

Ця скульптурна композиція давно вже стала візитівкою і окрасою столиці України. Туристи, гості міста та і самі кияни, прямуючи до Михайлівського Золотоверхого собору, прогулюючись Михайлівською площею, обов’язково зупиняються, щоб сфотографуватися на фоні або просто помилуватися пам’ятником княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозваному та просвітителям Кирилові й Мефодію. 

На початку ХХІ століття на Лук’янівському цвинтарі в Києві встановили надмогильні хрест і плиту з написом: «Володимир Наумович (1894 — 1918). Володимир Шульгин (1894 — 1918). Тут поховано учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року, які загинули за волю України. Слава Героям! «Нема любові понад ту, що окропила кров’ю Крути…» 

Відповідне розпорядження підписав голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко. Уже почала працювати новостворена робоча група, яка відповідає за організацію заходів із святкування 80-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола. Це має важливе значення не лише для вшанування пам’яті видатного земляка, а й для кожного українця, вважають на Черкащині. 

Ініціатива українського уряду щодо реформування державного управління, надання органам місцевого самоврядування реальних важелів для виконання їхніх повноважень знайшла широку підтримку міжнародної спільноти. Відчутну допомогу щодо проведення реформ в Україні надає ЄС, де давно подолали шлях децентралізації, який лише після Революції гідності обрала наша країна. Наскільки нам це вдається, що потрібно ще зробити, чому не завжди виходить досягти накресленого — про це наше інтерв’ю з керівником Програм співробітництва Представництва Європейського Союзу в Україні Берендом де ГРООТОМ. 

Від минулих поколінь українці отримали багату історико-культурну спадщину, яка прийшла з глибини віків, символізуючи походження та етапи розвитку нашої держави. Наші предки оберігали їх як святині.

Підвищений інтерес сучасних дослідників до історії розвитку культурної спадщини України, активізація та розширення дослідницької проблематики є підтвердженням зростаючих потреб суспільства пізнати своє минуле, об’єктивно і неупереджено оцінити внесок окремих особистостей у розбудову української історії та культури.

Яскравий життєвий шлях пройшов Георгій Васильович. Шлях, повністю відданий служінню своєму народу, справі, в яку він свято вірив і робив її самовіддано, пристрасно, професійно.

Народився Георгій Васильович Дзісь 1 листопада 1926 року у Києві в сім’ї науковців-аграріїв, нащадків давнього козацького роду. Дитинство і юність минули у Ніжині від чуйним піклуванням бабусі, адже батько був репресований у 1937-му. Роки німецької окупації, тяжкі повоєнні часи, виснажлива робота в полі сформували і загартували характер юнака. 

«Я вдивляюся в сімки пильно — в кожній з них так замало років. Коли ж дві — серце б’ється сильно, бо не віриться, що всі мої. Бо в дві сімки оці вмістились Світова і оця вже війна. Бо в двох сімках оцих засвітилась не з моєї вини — та… вина. Бо на першу родитись спізнився, а на цю, бачте, я поспішив. То й виходить, що я провинився — що між війнами я весь час жив».

Це абзац про провину, якої насправді немає, з вірша Леоніда Вернигори «Собі на 77». 20 жовтня у найповажнішого за віком голови облпрофради в Україні день народження. Але і нині полковник (це його військове звання) Вернигора усе ще впевнено сидить на коні. Напередодні нашої з ним зустрічі він саме повернувся з Німеччини, куди літав як керівник полтавської делегації. 

Мені довелося у 1960-х роках працювати разом із Геннадієм Киркевичем в управлінні справами Ради міністрів УРСР. Тож хочу розповісти про його бойовий і трудовий шлях.