Минуло понад 10 років, як пішов із життя видатний український композитор Олег Кива — заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені М. В. Лисенка. Його музика відома й за кордоном.

У житті відомого письменника полтавця Павла Губенка (Остапа Вишні) незважаючи на те, що спеціалізувався на написанні гумористичних творів насправді було дуже мало місця для сміху. Виростав у бідності, тому що крім нього у його батьків було ще 16 дітей. Багато працював для того, щоб вибитися в люди. І таки досяг свого, став начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Утверджував незалежність України у лавах петлюрівських військ і своєю нищівною для ворогів творчістю. За це його у 1920-х роках і заарештували чекісти. Півроку поневірявся у їхніх катівнях, аж поки йому не допоміг вибратися з більшовицької в’язниці поет Василь Блакитний. З його легкої руки Павло з’явився у столиці – Харкові, де з квітня 1921 року працював у республіканській газеті «Вести ВУЦИК». 

«Завзяття змагу і відчай жаги», — рядок з пісні «Повстанське танго», яка повернулася з комуністичної заборони разом з авторками Мартою Пашківською та Ольгою Ільків. Рядок, який визначає їхню сутність життя боротьбою за незалежність України. Обидві вони були зв’язковими головнокомандувача Української Повстанської Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича. Ольгу Ільків радянський режим засудив на 25 років.

Для багатьох стане відкриттям, що знане кожному виборче гасло однієї з українських партій «Зроби сам!» — фактично інтерпретація вислову «Допоможи собі сам, і тоді кожен тобі допоможе». Його автор — видатний німецький мислитель, який, за твердженням радянського агітпропу, став ідеологічним провісником фашизму.

Весь цей час разом з танкістами служить залізна леді батальйону капітан Тетяна Науменко з позивним «Білка». Вона перша жінка-офіцер ЗСУ, яка в танкові війська прийшла добровольцем. Кажуть, що кожен чоловік повинен посадити дерево, збудувати дім, народити сина. Пані Тетяна народила сина ще за 10 років до війни, а ось донька Софійка — це вже дитина війни.

12 жовтня минає 20 років по Михайлові Романишину,  митцеві, про якого меткий на поетичні портрети-експромти Петро Осадчук свого часу написав: «В теплих картинах Романишина пульсує музика притишена. Місячна ніч. Обороги на роздоріжжі… Не втямиш: це писав Романишин чи сам Куїнджі?»

Минулого тижня у Брюсселі відбулася церемонія вручення Літературної премії ЄС за 2019 рік. Уперше за 11 років її існування лауреаткою стала українська письменниця зі Львова Гаська Шиян, авторка роману «За спиною». Окрім неї, премію здобули ще 13 авторів із європейських країн, серед яких Австрія, Польща, Словаччина, Греція, Італія та інші. Письменники від України та Грузії брали участь у конкурсі на здобуття цієї премії вперше. Переможці отримали грошову винагороду розміром п’ять тисяч євро. Крім цього, їхні твори буде перекладено на європейські мови, їх просуватимуть на книжковому ринку ЄС за підтримки рамкової програми Єврокомісії «Креативна Європа».

Стверджують, що в житті людини не буває нічого випадкового. Ось і ветеран військової служби Володимир Ткаченко так вважає. А ця історія розпочалася так.

У номері від 20 вересня 1962 року українськомовна щоденна газета «Свобода», що виходила у США, поінформувала читачів, що «сталася в СРСР подія, яка затьмарила на якийсь час Хрущова, космонавтів і все інше: колгоспниця Надія Заглада написала статтю «Дорожіть честю хлібороба».

10 вересня славетний український хірург, академік Національної академії наук України та Національної академії медичних наук України, професор Петро ФОМІН зустріне своє 80-ліття. Ці роки він прожив плідно, змістовно. На його рахунку десятки тисяч урятованих життів. До пацієнта завжди ставиться, як до свого близького родича. І дотепер академік оперує, консультує. З «Урядовим кур’єром» Петро Дмитрович напередодні ювілею поділився і сокровенним, і думками про власний шлях у медицині.