У Києві відбувся урочистий випуск перших 30 учасників Всеукраїнської ветеранської програми професійного розвитку «Кіберзахисники», реалізованої за сприяння Міністерства ветеранів, РНБО, Держдепартаменту США, Посольства США в Україні, Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського та Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Віктор Гончаренко — знакова постать у вітчизняному планеризмі. Він почав літати на планері УС-4 наприкінці 1930-х. Під час Другої світової війни став курсантом, а потім інструктором Саратовської планерної школи. Брав участь у війні на Далекому Сході проти Японії. Після демобілізації вступив на вокальне відділення Київської консерваторії. Був солістом Національної філармонії України. Але без неба жити не міг, став спортсменом-планеристом в аероклубі. До кінця життя був вірним своєму захопленню. 21 листопада, виповнюється 100 років з дня народження цього чудового пілота і спортсмена.

Його мала батьківщина — село Вовківці нині Роменського району Сумської області. 100 років тому це була територія Полтавської губернії, від чого і походить його літературний псевдонім. А поховали його на цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (округ Сомерсет штату Нью-Джерсі) — єдиному українському пантеоні у США, де тисячі могил наших співвітчизників. На сільському кладовищі у рідних Вовківцях покоїться прах його матері Любові Іванівни та рідної сестри Валентини. Оскільки батька Едварда Адамовича радянська влада репресувала, то й досі не відомо, де його поховали, бо розстріляли дорогою на сибірське заслання 1938 року.

Широку практику лікування водою хочуть повернути організатори Міжнародного семінару «Водолікування в системі природних засобів оздоровлення», який відбувся напередодні Дня Незалежності в Бучі на базі Українського гуманітарного інституту (УГІ). 

«Ми, що нас хвилі розбурханого світовою завірюхою житейського моря викинули на береги чужих і далеких країв, не забуваймо, що і її, України, святу Правду гонили та переслідували. Віра, вогненна віра в перемогу Правди дасть нам силу перетривати», — так 1949 року писав Василь Дідюк. І він перетривав. Аж цілих 49 років! За океаном був відомим українцем, журналістом, гумористом-сатириком і громадсько-політичним діячем. А на рідній землі його ім’я не можна було згадувати, хіба в їдких памфлетах, що друкувала західноукраїнська преса, розвінчуючи так званий український буржуазний націоналізм.

Цього липневого дня, як і 100 років тому, коли майбутній митець з’явився на світ, у Ржищеві так само яскраво світило сонце. Воно було скрізь: на Іван-горі, на широченних плесах Дніпра, на вулицях і обличчях людей. Сонечко з цікавістю зазирало у вікна будинку культури, де до 100-річчя художника відкрили виставку «Виходь на світовий рівень». Невтомні промені навідалися і до тінистого місця на старому кладовищі, де поховано художника поруч із мамою Настею, яка померла тоді, коли йому не виповнилося навіть року. І саме завдяки мамі, як розповіли пізніше старожили, він народився під сонцем, а не у темному льоху.

В останні роки свого життя, відвідуючи Україну, Петро Яцик не минав редакцію «Урядового кур’єра». Він цікавився життям колективу, тиражами видання, з інтересом ознайомився з творчим і технологічним процесами випуску газети. Чим пояснити таку увагу? Мабуть, тим, що саме на сторінках «Урядового кур’єра» з’явилася чи не перша в загальноукраїнській періодиці велика публікація про Петра Яцика. Цьому передувала історія мого знайомства з цією дивовижною людиною, нетиповим українцем, яким не переставав захоплюватися з перших хвилин знайомства.

14 червня 1891 року в мальовничому селі Зашків поблизу Львова народився Євген Коновалець — майбутній очільник Організації Українських Націоналістів, ідеолог українського націоналізму, людина, чиє ім’я стало символом безкомпромісної боротьби за державну незалежність.

Василь Бурма — жива легенда, патріарх тернопільської фотожурналістики. У краї його знає всяк — якщо не особисто, то зі сторінок обласної газети «Вільне життя». 1963 року після закінчення факультету журналістики Львівського університету ім. Івана Франка він влився у лави цієї редакції й працює тут досі. До можливостей пера Василь Олександрович влучно долучив фотоапарат. Саме фотосправа зуміла яскраво висвітлити талант майстра. Свої роботи в різні роки він представляв на всеукраїнських і міжнародних виставках, ставав лауреатом багатьох з них. Ось і цієї червневої пори Василь Бурма запросив до Тернопільського обласного краєзнавчого музею на відкриття чергового власного вернісажу. Експозицію присвятив своєму 85-річчю та 60-річчю трудової діяльності. Вона складається із двох частин: «Вогні Файного міста» і добірка «Краяни та гості» — портрети людей, яких знає, пам’ятає.

6 червня 1991 року Верховна Рада УРСР призначила Володимира Матвієнка головою правління Національного банку України. Ще існував Радянський Союз, коли з трибуни сесії Верховної Ради Володимир Павлович оголосив про створення банківської системи незалежної України, впровадження національної валюти — гривні та здійснення міжнародних розрахунків через Національний банк України. За словами тодішнього голови Державного банку СРСР Віктора Геращенка, Матвієнко розвалив Радянський Союз.