Коли економіка нестабільна, а ціни на продукти харчування й комунальні послуги зростають майже щомісяця, кожен українець працездатного віку хоче мати постійну роботу зі стабільним доходом. Та ніде правди діти, впевненість у дні прийдешньому мають далеко не всі. Будьмо відвертими, навіть фахівці з чималим досвідом середнього віку не завжди впевнені, що їхнє робоче місце збережеться не те що через 3—5 років, а й навіть завтра. Тим паче, що представники профспілок наполягають: нова редакція Кодексу законів про працю, яку можуть винести на голосування у ВР під час цієї сесії, надасть роботодавцям фактично необмежену владу над працівником: платити зарплату, яку лише вони вважають за доцільне, надавати чи ні соцпакет і навіть звільняти «через власний поганий настрій». Роботодавці ж переконані, що більшість пошукачів роботи прагнуть тільки надвисоких зарплат, але не мають навіть половини необхідних знань і навичок. Тож чи є для них можливість порозумітися? 

До 2014 року в Луганській області працювала 81 установа системи профтехосвіти. Нині на підконтрольній території області залишилося 24 професійно-технічних училища. Найближчим часом їхня кількість може зменшитися за рахунок укрупнення наявних закладів. А ось рівень освіти там має підвищитися. Такі завдання поставили обставини, в яких опинилася система підготовки молоді робітничих спеціальностей. 

«Ніяк не можу визначитися, ким саме хочу стати — перукарем чи… поліцейським», — знизує плечима тендітна дев’ятикласниця Тетяна з Києва. Дівчину нітрохи не бентежить полярна різниця між обраними професіями. Учора для багатьох учнів дев’ятих та одинадцятих класів пролунав останній дзвоник, сьогодні святкова лінійка — в більшості сільських шкіл. Навіть стоячи на порозі дорослого життя, левова частка випускників не в змозі самостійно обрати майбутній фах. 

Життєва мудрість каже: гідно і заможно живе той, хто багато й наполегливо працює. Щоб праця була в радість, вона передусім має бути безпечною. Адже ніде правди діти, нещасний випадок на роботі може коштувати людині не лише кар’єри чи здоров’я, а часом і життя. 

Їхні життєві долі хоч і різні, проте схожі: ставши вимушеними переселенцями, всі вони опинилися перед проблемою безробіття. Та, на щастя, не сам на сам із нею: на допомогу приходять фахівці Сумської обласної служби зайнятості, які тримають на постійному контролі працевлаштування кожного, хто потрапив у соціальну скруту. Коли розпочалися бойові дії на Донбасі, молода донеччанка Наталія Кривошеєва змушена була покинути домівку й шукати прихистку на Сумщині, а саме в селі Мутин Кролевецького району. Маючи бойову вдачу, жінка-містянка вчилася жити в сільській місцевості, виконувати незвичну для неї роботу, навіть спробувала себе в ролі лісокультурниці. Але в селі непросто знайти постійне робоче місце, та ще й аби воно було до душі. 

Знайомий черкащанин із сусіднього будинку, за фахом інженер-будівельник, утративши надію знайти прийнятну роботу, яка б давала змогу утримувати родину, поїхав на заробітки до Польщі, де шліфує деталі до автомобілів на одному з підприємств. Картина, на жаль, дуже знайома, адже і в багатьох інших містах і селах України з роботою великі проблеми.

Масштаби міграції вражають. Наприклад, Угорщина розширює кількість вакансій для трудових мігрантів на кілька десятків тисяч. Чехія, де вже працюють сотні тисяч українців, також створює багато додаткових робочих місць. Проте головним імпортером українських працівників, безсумнівно, стала Польща. Якщо у 2015 році тут працювало близько мільйона українців, то торік для наших робітників було відкрито ще 900 тисяч робочих віз, іще мільйон Союз підприємців і роботодавців Польщі запланував видати нинішнього року. 

Нині у Державній службі зайнятості України офіційно зареєстровано понад півмільйона безробітних. Отже, на одну вакансію претендують від 13 до 16 осіб. І хоч офіційні джерела стверджують, що рівень безробіття в нашій країні потроху спадає, реальна ситуація на ринку праці невблаганно демонструє, що триває зворотний процес. Достеменно не знаємо, скільки людей працездатного віку потребують працевлаштування. Адже на це явище впливають різні політичні й економічні чинники. 

За підсумками першого місяця року Прем’єр-міністр Володимир Гройсман проаналізував стан справ із переходом країни на інший вимір мінімальної заробітної плати. Тематична нарада стосувалася саме виплат українцям 3200 гривень. Глава уряду розпочинав цей захід позитивними новинами. За його даними, статистика січня засвідчила позитивний вплив на економіку підвищення вдвічі цього показника. За місяць створено 28 тисяч нових підприємств, а безробітних українців поменшало на 16%. Ці дані вивели Прем’єра на однозначний висновок: «В Україні відбувається детінізація економіки». Таку думку підтримали і міністр соціальної політики Андрій Рева, і міністр фінансів Олександр Данилюк, і голова Державної фіскальної служби Роман Насіров. 

Протягом року, що минув, «Урядовий кур’єр» неодноразово розповідав про стан ринку праці в країні: про здобутки, новації та проблеми у цій сфері. Основним джерелом інформації, і це зрозуміло, були зазвичай офіційні органи — Мінсоцполітики та Державна служба зайнятості.

Ті, кому 15 грудня випало побувати в Сумському міському центрі зайнятості, були приємно вражені тамтешнім заходом.  Адже, погодьтеся, нечасто розгорнуті презентації в ролі роботодавців влаштовують кутюр’є чи представники світу модного одягу. До того ж із чіткою перспективою працевлаштування на власному виробництві.